Діденко Ілля, 11 клас, Іванківський ліцей Іванківської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Процик Людмила Григорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Мені 16 років, і останні три роки я живу у світі, де чую про війну. Цей час змінив мене і моє життя. 1000 днів війни — це не просто цифра, це історія мого дорослішання, загартування, болю та надії.

Я пам’ятаю перший день, коли все почалося. Рано-вранці мама розбудила мене словами, що почалася війна. Спочатку це звучало, як щось далеке, навіть нереальне. Ми звикли до новин про конфлікти, які завжди, здавалося, відбувались десь далеко.

Але коли перші вибухи пролунали зовсім близько, то стало зрозуміло, що ця війна не омине нікого з нас.

Моє дитинство закінчилось в одну мить. Замість шкільних підручників я почав читати новини і відстежувати, де найбільша небезпека, щоб уникнути обстрілів. На заміну іграм із друзями прийшла допомога батькам у пошуках харчів та води, постійна напруга та підготовка до евакуації.

Війна показала мені й інше: людей, готових підтримати один одного. Наші сусіди стали справжньою родиною. Ми разом облаштовували підвал, як укриття, разом сиділи в темряві під час обстрілів, обмінювалися продуктами та медикаментами.

Хтось випікав хліб, хтось приносив питну воду. Ця єдність і відчуття спільноти давали сили пережити найважчі дні.

Найсуттєвіша зміна відбулася всередині мене. Я почав розуміти цінність речей, які раніше здавалися буденними. Сонячний ранок без сирен, звичайна прогулянка по парку, можливість навчатися — все це стало особливо важливим. Я навчився цінувати кожен момент миру, кожну мить спокою.

Ще один важливий урок цих 1000 днів — ми не маємо права здаватися. Мій шлях — це шлях боротьби за майбутнє, яке не визначається війною.

Я продовжую навчатися онлайн, займаюся волонтерством, допомагаю тим, хто потребує підтримки. І незважаючи на всі труднощі, я вірю, що наша країна вийде переможцем.

Тисяча днів війни — це не просто страх і втрати. Це сила, мужність і віра наших людей. Це те, що люди залишаються людьми навіть у найскрутніші часи. Мій шлях за ці роки — це шлях усвідомлення того, що кожен з нас може змінити світ на краще, навіть якщо ми не здаємося достатньо могутніми.

Війна навчила мене цінувати життя і ніколи не втрачати надії, віри.

І хоча я ще молодий, але вже знаю і переконаний, що мій шлях — це шлях до миру, до світла, до перемоги, який обов’язково настане після цього страшного нищення і кровопролиття.