Василяка Дар’я, 9 клас, Мультипрофільний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе — Пуріс Зоя Павлівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Уже майже три роки на території України триває війна. Це дуже страшна подія, через яку велика кількість українців втратила життя, багато хто лишився без домівок, а головне те, що воєнні дії продовжуються і невідомо коли цьому настане кінець.

Я також пройшла великий шлях, про який хочу розповісти. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, мене охопив неймовірний страх за себе і за рідних. Я кожен день ставила питання: «А що буде далі? Чим завершиться це жахіття? Чи ворог не забере життя когось із моїх рідних?» На початку війни мені було одинадцять. Нещодавно я відсвяткувала чотирнадцятиліття.

Проживаючи день за днем, я дякую Богу за те, що живу у власній домівці разом із мамою, маю шматок хліба і достатньо води, вдячна за все те, чого немає в інших, постраждалих від рук орків…

Проте не всім із моєї родини так пощастило, як мені. Мій хрещений із початком цих жахливих днів пішов до тероборони. Зараз же він мужньо захищає територію нашої держави, воює в самому пеклі, «на нулі». Щодня, дивлячись новини, коли розповідають про героїв, я згадую, уявляю, молюсь за свого хрещеного Андрія та інших героїв, які обороняють нас від окупантів.

Не більше пощастило й моєму двоюрідному братові, його звати Ліон. Згадуючи, як весело ми проводили час у дитинстві, у мене не вкладається в голові, що він, незважаючи на свій вік, на свої вісімнадцять, сміливо вирушив на поле бою.

Ліон, мабуть, народився під щасливою зіркою, адже через рік перебування на фронті, його направили вчитися. Проте, навіть зараз він активно підтримує рятівників-героїв із тилу, без яких невідомо як склалася подальша наша доля.

Я дуже поважаю й пишаюся своєю сім’єю, адже вони постійно роблять вклад у перемогу України.

До речі, мій дідусь мав старенький мотоцикл, який стояв та «збирав» пил у гаражі. Та ось, цим літом дід вирішив підтримати ЗСУ, відремонтувавши, віддав цей транспортний засіб нашим захисникам. Я дуже захоплююся таким його вчинком, бо якщо кожен із нас буде вкладати по дрібничці, хоч по 1 гривні, то ми будемо на один крок ближче до довгоочікуваної Перемоги.

Моїм досягненням стало те, що, незважаючи на тяжкий шлях і ранній вік, я залишаюсь собою. Впевнено іду далі, стараюся гарно вчитись, охоче ходжу на танці, молюся за себе, рідних і близьких. Війна навчила мене вірити у краще, незважаючи ні на що.