Галина Фефілова, Куп’янський ліцей № 1

"Війна. Моя історія"

В одному з мальовничих міст Харківщини, у невеличкому Куп’янську жила собі Галина – вчителька зарубіжної літератури (раніше – російської мови та літератури), більше 35-ти років відпрацювала в країні Школа – країни вічного Дитинства.

У її класі-кабінеті ніколи не бувало порожньо: під час перерв, після уроків приходили нинішні учні та випускники минулих років, батьки, колеги: одні – у справі, а інші – просто так, «на вогник». Іноді колеги казали, що Галина наче живе в іншому вимірі: працює в школі з великим навантаженням, керує міським методоб'єднанням, готує своїх учнів до творчих конкурсів, співпрацює з видавництвами Харкова – вона є авторка та співаторка багатьох методичних посібників для вчителів та сучасних підручників для учнів.

А ще Галина є дружиною, мамою, бабусею. Зрештою – це її ритм життя. Жити по-іншому вона не вміє.

Так було до 24 лютого 2022 року. Цей день пам’ятатиме не одне покоління українців. На нашу землю прийшла війна, а через 4 дні – окупація рідного Куп’янська. Звичні справи втратили актуальність. Біль, страх, темрява.

Дивом їм вдалося виїхати з міста. Саме дивом: під обстрілами, через величезну кількість блокпостів, крізь безперервні звуки повітряної тривоги. Разом із невісткою та онуками потрапили у невелике, затишне, гостинне містечко Жовква, що на Львівщині. Майже все добре, але… Життя «на паузі»: немає улюбленої роботи, учнів, заробітної плати. Вчителька кожного дня відчувала різний спектр емоцій та ставила собі питання: чим можна допомогти своєму місту? Від кого залежить майбутнє нашої країни та Перемога?

Відповідь знайшлася – ВОЛОНТЕРСТВО! На щастя, у містечку, де вони тимчасово опинилися, працює Благодійний Фонд «Карітас Жовква УГКЦ». Спочатку Галина та її чоловік Юрій отримували там допомогу, як переселенці (ВПО), а потім приєднались до цієї чудової команди та самі стали волонтерами. Волонтерство в «Карітасі» – це нові обрії, можливості власної реалізації, незабутні враження. Це нові друзі – працівники Фонду – неймовірні, позитивні, енергійні та доброзичливі, які надихали щодня допомагати іншим, попри будь-які труднощі та перепони.

А ще вчителька прийняла рішення змінити предмет, який викладала раніше, тому у своєму зрілому віці вступила заочно на магістратуру, щоб вивчати українську філологію, польську мову та отримати другу вищу освіту.

Минуло півроку. Якось жили, намагалися будувати своє життя в іншому місті. Рідний Куп’янськ все ще був окупований. І ось цей час настав! 10 вересня 2022 року Збройні Сили України здійснили неймовірне – звільнили куп’янську землю від російських загарбників! Утім велику радість від цієї новини швидко змінив великий біль. Вже більше року місто під щоденними обстрілами, постійно йде евакуація.

Галина та її чоловік продовжували активно працювати в «Карітасі». Безкоштовно. Це стало справою честі та життя. Іншого виходу вони не бачили. Брали участь в волонтерських проєктах та наближали Перемогу. І навіть, потрапили в кращі волонтери та отримали привітання з «професійним святом» - Міжнародним днем волонтера 5 грудня 2022 року.

Навчальний рік у Куп’янську розпочався дистанційно в лютому 2023 року. Тільки 3 навчальні заклади відновили роботу. Пані Галині запропонували стати директоркою свого рідного Куп’янського ліцею № 1. Саме того ліцею, у якому вона працювала більше 35-ті років. Несподівано, відповідально. Їй одразу сказали, що більше нікому: хто, як не вона, зі своїм великим педагогічним досвідом та любов’ю до професії?

Дала згоду. Важко було зібрати дітей для дистанційного навчання, але не легша ситуація й з педагогами: більшість з них у період окупації пішла на співпрацю з ворогом. Галина змогла: зібрала колектив вчителів-однодумців (молодих фахівців та досвідчених). Учні теж знайшлися: як тільки дізналися, що ліцей запрацював, ланцюжком потягнулися до рідних вчителів…

А вчителька та її чоловік зі сльозьми на очах попрощалися з новими львівськими друзями та поїхали ближче до рідної домівки, у Харків. Це дає змогу бувати у рідному місті, у будівлі рідного ліцею. Так хочеться додому, до своєї домівки! Поки ще там страшно, сумно, але Галина впевнена: все буде добре! Куп‘янськ – це Україна!

Далі буде…