Третяк Софія, 10 клас, Кам’янець-Подільський ліцей № 17

Вчитель, що надихнув на написання — Холявко Тетяна Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна дуже вплинула на наше суспільство і на мене зокрема. Після початку повномасштабної війни моє бачення світу зовсім змінилося. Я почала бачити радість навіть в простих речах і проживати кожен день як останній, також я

перестала відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. Наприклад, я почала дивитись давно заплановані серіали, фільми, аніме, розпочала читати книги, які давно хотіла, і спробувала те, чого боялася.

Я почала більше часу проводити із сім’єю, адже ніхто не може передбачити, що буде завтра. Змінилися і мої музичні смаки — я стала слухати українське: «Океан Ельзи», «Антитіла», «Жадан і собаки», «Vioria», «SadSvit». Я змогла змінити своє ставлення до оточуючих, почала більш лояльніше і спокійніше реагувати на неприємних мені людей і перестала дуже агресивно ставитись до людей із минулого.

Разом з тим, як тільки це все жахіття почалося, життя стало набагато складнішим. Були постійні тривоги, як у душі так і на вулиці. Ми всі в перший день були просто приголомшені. Ніхто не знав, куди себе подіти. Батьки хутчіш старалися вивести дітей в безпечні місця.

Це жахіття ніколи не забудеться: те, як ми плакали від безвиході, те, як сумували одне за одним, те, як рахували кожну хвилину, думаючи, що вона буде останньою.

І коли нарешті ти чув дзвінок телефона, все ніби зупинялось і тривоги проходили. Я ніколи не забуду, як починали мобілізовувати чоловіків. У лапи війни потрапив мій дядечко. Кожен день здавався похмурим і сповненим постійного болю в душі. Мені ніколи не втерти з пам’яті те, як

ми кожного дня чекали від нього хоч слова, а коли не отримували - в голову лізли тільки найгірші думки.

Ще не забудеться, як ми сиділи без зв’язку і світла. Ці моменти були жахливими, адже не можна було зв’язатися з близькими. Це викликало сильне занепокоєння. Така атмосфера похитнула здоров’я всіх українців, як фізичне так і психічне. Люди почали переживати через кожну тривогу і відслідковувати кожен звук, щоб впевнитись, що це не загроза. Життя вже не здається мені таким чудовим і веселим, як раніше, адже ми втратили стільки наших людей. Кожного дня до нас приходить дуже багато негативних звісток, які змушують серце стискатись, особливо якщо приходять звістки про смерті зовсім молодих захисників. Або ще гірше: про загибель знайомих, яких ти, здається, недавно бачив ось тут, поруч, із яскравою усмішкою. Тепер цю людину ти бачиш лиш на фото в соцмережах, сторінка мертва. У таких умовах психіка людей стає дуже вразливою і сприйнятливою до маніпулювання. На жаль, багато хто наживається на брехні, адже в таких умовах люди стають більш довірливими, їх легше водити за ніс. Особливо мене непокоїть вплив психіку підлітків. Наша психіка ще не сформована, і в молоді голови легше щось вкласти, головне правильно подати інформацію і вважай, що молоде серце вже на твоєму гачку. За допомогою своєрідної «роботи» дорослі скоюють злочин руками дитини.

Війна — це дуже важкий час. Вона руйнує внутрішній світ людини, забирає життя, розділяє сім’ї, приносить із собою сльози, але натомість загартовує людей, змінює їх бачення на життя, об’єднує серця і запалює в людях жагу до життя. Після закінчення війни наш народ зміниться і ніхто його не зможе впізнати!

Ми є, були і будем ми й країна наша з нами!