Інна та її мама пам’ятали, як рятувалися в кінці 80-х з охопленого війною Азербайджану. Саме мама першою зрозуміла, що в Донецьку навесні 2014 року з’явилися передвісники нової війни. Інтуїція та досвід врятували сім’ю, яка зараз живе в Києві.

На початку травня 2014 року я зрозуміла, що в нас у Донецьку не просто якісь заворушки, а перші кроки до війни. Найяскравішою подією 26 травня став аеропорт. Але найпершим дзвінком було вбивство 13 березня 2014-го на площі Леніна. У кінці квітня того ж року я розуміла, що з багатьма людьми в місті я жити не хочу. Розійшлися погляди.

Чи доводилося мені бачити військові дії на власні очі? У Донецьку ні. До цього – так, тому що в 1989 році ми тікали з Азербайджану. Це друга війна в моєму житті.

Коли були активні дії в Донецьку, ми там вже не знаходилися. Я була при надії, і в мене була маленька дитина, чотири роки. 26 червня 2014 року ми виїхали з Донецька і більше не повернулися. Те, що почалося вже за межами аеропорту, коли потрапили під обстріл житлові масиви, ми не бачили.

Мама ще з лютого чи березня 2014-го наполягала на нашому терміновому виїзді, тому що вона вже тоді розуміла, що це перші вісники. Схоже було в 1988-1989 роках. А ми ще це не сприймали, інше століття, інші люди, не може бути такого.

Ми із сім’єю, із чоловіком обговорювали варіанти, як будемо далі жити, куди їхати, що робити, їхати чи перечекати, чи виїжджати зразу назавжди. Ми виїхали на відпочинок із надією, що повернемося хоча б зібратися, тому що поїхали тільки з літніми речами. Але повернулися не в Донецьк, а в Кривий Ріг. Знайомі передали наші речі – ми залишили ключі від квартири батькам знайомих.

У мене змінилося місце проживання, а роботу я не змінила. Університет переїхав, і я була з університетом. Потім трапився декрет. Нас було троє в сім’ї, зараз нас шестеро. Змінилися пріоритети, сприйняття багатьох проблем. Те, що раніше здавалося проблемою, виявляється, можна вирішити. Емоційне дорослішання відбулося. Усі живі-здорові. Це найголовніше.

До Києва ми переїхали в серпні 2015 року. І тут на сьомому році війни люди задають дуже дивні питання. Вони не всі розуміють, що відбувається. Тут розмивається поняття та сприйняття того, що на території країни йде війна.