Сім’ю Дмитра Клименка розділила війна. Бойові дії заподіяли шкоду здоров’ю і стали причиною смерті матері й тещі.

Перший день війни я застав у Донецьку, коли літаки літали над містом низько й вели стрілянину по аеропорту. Я тоді в охороні на ринку працював. У Донецьку я потім потрапляв під обстріли, у п’яти метрах від мене вибухали снаряди. І тут, у Верхньоторецькому, те ж саме. Основне припало на 2016-2017 роки.

Помешкання моє трішки постраждало, коли з АГС (автоматичний гранатомет станковий) мені в дах влучили.

Добре, що в балку, якби не в балку, якраз до матері на ліжко прилетіла б граната. А мені куртку прорізало всього-на-всього, осколок повис на синтепоні.

Снаряд у землю влучив – і земля загальмувала викид.

Тоді всі магазини зразу позакривали й полиці порожні були. Ми викручувалися потихеньку. Коли обстріли почалися, сім’я виїхала до Калінінграду, тітка двоюрідна запросила. А я залишився в Донецьку, мати тут була, у Верхньоторецькому.

Тепер виходить, що діти на тій стороні, а я тут. Щоб побачитися, потрібно їхати через Росію. Усе ж закрито. Раніше, якщо на Верхньоторецькому пропускали на Червоний Партизан, то можна було проходити.

Тут пройшов поки пішки і через годину я в Донецьку. Десь дві години займала дорога. А так тепер добу їхати треба і 5000 гривень викладати за поїздку.

Дуже хочу, щоб швидше закінчилася війна. Тому що на нервову систему це дуже сильно впливає. У дружини інсульт був після цих обстрілів, мати й теща набагато раніше пішли. Тещу перед Новим роком поховав, матері ось 40 днів немає.