Моя дитина захоплюється спортом та цікавиться ІТ. Вона любить малювати й мріє про найважливіше - повернутися додому, у вільний український Маріуполь.

Після початку повномасштабної війни наше життя змінилося назавжди. З 24 лютого до 15 березня 2022 року я брав участь у гасінні пожеж і рятуванні людей у Маріуполі та населених пунктах Маріупольського району. Кожен день був боротьбою за людські життя в умовах постійних обстрілів.

16 березня нас вивели з міста, і ми змогли дістатися додому. Попереду чекала фільтрація, а потім - болюче усвідомлення того, що наш будинок у Сартані був зруйнований. Ми намагалися відновити його, але вже 4 квітня були змушені виїхати з тимчасово окупованої території до Запоріжжя. Згодом наша родина переїхала до Черкас, у 2023 році - до Переяслава на Київщині, а у 2025 році - до Одеси. За ці роки ми неодноразово починали життя спочатку, залишаючи позаду все, що було рідним.

Найстрашнішим днем для нашої родини став день, коли ракета влучила в будівлю пожежної частини. Цей момент назавжди залишився в нашій пам'яті як символ того, наскільки жорстокою може бути війна. Попри всі пережиті випробування, моя дитина не втратила мрію. Найбільше вона хоче одного - повернутися до рідного, вільного українського Маріуполя, де знову можна буде жити без страху та будувати своє майбутнє.