З 22 лютого до 22 березня 2022 року вся наша родина разом із дітьми перебувала у Маріуполі під постійними сильними обстрілами. Наше житло згоріло. Ми рятувалися у бомбосховищах. Це був справжній ад - смерть, страх і страждання навколо.

Перший день війни ми були вдома і перебували у шоковому стані. Потім знайшли бомбосховище і ще сподівалися, що все швидко закінчиться. Але війна не закінчувалася.

Дитина дуже злякалася. Вона плакала і ховалася. Одним із найстрашніших моментів було, коли авіабомби впали зовсім поруч із нашим бомбосховищем.

Ми залишилися без найнеобхіднішого - не було світла, газу, води, їжі та ліків. Через стан здоров'я доводилося рятуватися медикаментами та лежати у лікарні.

Лише 22 березня 2022 року нам вдалося виїхати з Маріуполя. Виїжджали під обстрілами, залишаючи позаду згорілий дім і місто, у якому протягом місяця ми просто намагалися вижити.