Я пенсіонер, шахтар. До війни життя було нормальне. Я нікуди не виїжджав, на місці постійно. Діти залишилися, і ми тут. Про початок війни з новин дізнався. У нас не бомбили. 

На початку трошки була нестача продуктів і всього необхідного, небагато, а тоді все налагодилося. Все більш-менш зараз. 

Воду нам провели з іншого міста, бо Карлівку розбомбили, а так все зараз нормально: гуманітарну допомогу дають, воду очищену дають безкоштовно.

У нас місто невелике, 17 тисяч мешканців. Три рази прилітало до нас в місто - це був шок. Ми тут периферія. Нам не дуже дістається, як Краматорську, Покровську, Костянтинівці.

Пережити все це допомагає оптимізм. Надіємося, що все буде добре, і ми переможемо. Але зараз важко щось думати на майбутнє.