Кішлян Софія, 11 клас, Великодальницький ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Парубіна Людмила Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни — для мене це не просто цифра, це ціле життя, яке важко осягнути. За цей час кожен із нас пройшов свій власний шлях — шлях боротьби, втрат, надії та незламної віри в майбутнє. Для мене ці 1000 днів стали часом, коли моє життя змінилося назавжди.

Війна почалась раптово. Досі пам’ятаю, як 23 лютого ввечері їхала додому й обдумувала велику кількість планів на майбутнє та була впевнена, що всі вони будуть виконані. Але все обірвалося в одну мить.

Перші удари, перші тривожні новини, перші дні в підвалах — це залишило глибокий слід.

Страх за життя близьких, шок від того, як швидко все може змінитися, стали моїми постійними супутниками.

Війна також стала моїм особистим шляхом пізнання себе.

Я дізналася, що здатна витримувати набагато більше, ніж могла собі уявити. Навчилася не лише приймати удари долі, але й підніматися після них та підтримувати своїх близьких.

Особливо важко було на початку війни, та моя родина стала опорою одне для одного. Ми завжди залишалися позитивними, а під час обстрілів не давали відчути острах, який намагався оселитися в наших серцях. Коли були сильні обстріли вночі, у підвалі всі розмовляли один з одним, навіть шуткували та сміялися - так не підпускали до себе боязнь. Тоді я сказала, що

тільки в одеських підвалах під час вибухів можна почути сміх, який як зброю використовували люди проти рашистського залякування.

Отже, у ці 1000 днів війни я навчилась не здаватися і вірити в себе, у людей. Це були дні, сповнені перевтілень, жаху та випробувань, але також дні зростання і солідарності.