Шелковенко Анастасія, 11 клас, Великодальницький ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Парубіна Людмила Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ось вже тисячу днів триває війна. Для багатьох це просто цифри, а для когось дні болю, боротьби, втрат і водночас сили, надії та незламності.

Коли все почалось я не могла повірити, що війна може бути настільки близькою. Перші вибухи здавалися чимось чужим, а перші місяці я провела у стані шоку. Щось нереальне настигло моє життя, проте я швидко змусила себе усвідомити, що війна — це не новини, фільми, книжки, а наразі моя буденні сть.

Вибухи, загрози життю, страх за близьких та чужих мені людей, головне питання, що не має відповіді: "Що далі?".

У ці 1000 днів я пройшла через емоційні злети та падіння, але згодом звикаєш — це загальнолюдська риса. Мій шлях можна описати як перехід від страху до усвідомлення своєї сили. Я зрозуміла, що навіть у найскладніші моменти ми, українці, можемо триматися разом. 

Ми вміємо організовуватися, підтримувати одне одного, і, що найголовніше, ми не здаємося. Кожен маленький вчинок — це крок до великої перемоги.

Чи то передача медикаментів, чи теплі речі для військових — усе це нагадує, що ми єдиний народ, який бореться за свою землю, за своє майбутнє.

Крім втрат і болю, ці 1000 днів війни подарували мені відчуття єдності та гордості за свій народ. Я бачила, як люди з усіх куточків країни допомагають одне одному, об'єднуються заради спільної мети. Це надихає й додає сил продовжувати йти своїм шляхом. Я навчилася цінувати кожен день, кожну мить спокою, яку ми маємо, і водночас не втрачати віри в перемогу.

Отже, мій шлях триває, як і триває війна, тому я не входжу у чисельність "багатьох"... 1000 — це не цифра, не звітність та не статистика, а боротьба, зміни у житті та сила.