Мені 73 роки. Війна застала мене в Оріхові в кріслі стоматолога. Дуже не хотілося виїжджати, але рідні змусили виїхати, бо терпіти наругу над рідним містом дуже важко було. Коли снаряди і бомби розбивають приміщення, вбивають людей, тим паче знайомих моїх, стало дуже страшно і прийшлося виїхати.

Першого травня не витерпів лихої долі та виїхав у Запоріжжя. Найскладніше було вибрати саме необхідне, що можна винести на руках. Важко було кидати все, все нажите за 50 років разом із жінкою, і виїжджати. Усе помістилося в три пакети.

Було трішки складно знайти помешкання, але допомогли знайомі. Довелось звикати до нової обстановки, до тиші в Запоріжжі. Після того, коли слухав свист снарядів і розриви, раптом - тиша і мирне життя.

Коли ми виїжджали з Оріхова, там ще було світло, вода і газ. Зараз газу немає. Я сьогодні дзвонив друзям, які там  залишилися, у них вода з’явилася. Газу немає і не буде, бо перебитий магістральний газопровід. Поки йдуть бої, про газ балакати нічого. А тут є всі умови, все нормально.

Я стара людина, мене зворушити дуже важко. Зворушило нормальне відношення в Фонді Ріната Ахметова. Зворушили відношення людей в центрах для ВПО. Є хлопці, які за свої кошти підтримують пенсіонерів.

Ми з жінкою пенсіонери. Син залишився без роботи. Дочка з онуком за кордоном, тому дуже важко. Деколи починають руки опускатися, тому що бачу перед собою безвихідь. Поки немає перемоги, я не бачу перспектив ніяких. ЗСУ роблять все, що можуть. Хочеться, щоб швидше відігнали ворогів, щоб повернутися додому і налагоджувати той побут, до якого ми звикли і який забезпечував нам якісне життя.

У мене одна мрія – щоб була перемога і повернутися швидше додому. Буде зібрана родина. Єдине моє бажання – перемога і поєднання моєї родини.