Ільїна Аліна, 10 клас, ліцей №8 Покровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Коваленко Лариса Олексіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Від початку війни минуло 1000 днів. І за цей час моє життя змінилося назавжди. Війна змінила мій світогляд, змусила задуматися над тим, що справді важливе.

Для мене цей жах розпочалася не лише з перших вибухів і сирен, але й з того моменту, коли мій батько вирішив стати на захист. Його вибір був виваженим і водночас мужнім. Я памʼятаю той день, коли він оголосив своє рішення нашій родині. Спочатку мене охопив страх – страх перед невідомим, перед тим, що може статися з нами, з усіма українцями. Проте, поряд із цим, я відчула неймовірну гордість за нього. Він завжди був і є для мене прикладом мужності. Цей вчинок тільки зміцнив мою думку про те, що мій батько справжній Герой.

З тих пір кожен день перетворився на чекання – на дзвінки, повідомлення, хоча б короткі новини про те, як він там на фронті, на «нулі»...

Ніколи не думала, що «нуль» – це теж страх, це виклик долі – або ти, або війна Ми завжди знали що служба – це небезпечно, але коли це стосується найрідніших, цей страх стає більш відчутним і болісним.

Відтоді я зрозуміла, що кожна секунда, хвилина у цьому житті важливі.

Ці 1000 днів стали для мене і шляхом дорослішання. Я навчилася бути сильнішою і відповідальнішою, не тільки за себе, але й за людей, які мене оточують.

Коли мій батько став захисником, я зрозуміла що війна – це не лише події на фронті. Це наш тил, наші справи, думки, наша моральна стійкість. 

І тут немає, вірніше не повинно бути, що «а мене це не стосується». Це стосуються кожного з нас, бо всі ми є частиною цієї боротьби – хтось на полі бою, а хтось вдома, підтримуючи своїх близьких. 

До війни ми часто не звертали увагу на те, що маємо. Родинні вечері, прогулянки з друзями, спокійний сон – усе це здавалося буденним, поки не опинилися на межі втрати і не зрозуміли, що щастя це і є ця мила мирна буденність, це живі рідні і близькі люди, це світ без тотальної жорстокості і насилля, без сліз за загиблими і скаліченими, без дитячого страху, без руйнувань і всього того, що приніс нам «русскій мір».

Тепер я більше ціную це все і миті, які ще маю з близькими, за що дякую Богу. Ми всі стали вірити у силу Всевишнього. Дзвінок від батька, його голос у слухавці – це більше, ніж просто новини про нього, це нагадування, що він живий, що бореться за нас, за всіх українців.

Війна також дала мені зрозуміти, наскільки ми всі взаємозалежні. Я бачу, як люди обʼєднуються, підтримують один одного у ці важкі часи. Моє маленьке містечко стало серцем волонтерської підтримки наших захисників. Мій батько не лише став частиною армії захисників, він став частиною великого руху, який обʼєднує мільйони українців. Я пишаюся тим, що моя родина робить свій внесок у боротьбу за нашу свободу.

Щодня війна приносить нові втрати, але водночас вона вчить нас не здаватися. Вона показує, наскільки ми сильні і слабкі водночас, наскільки ми готові боротися за те, у що віримо. Кожен день – це ще один шанс довести, що ми не зламаємося, що наша віра в перемогу непохитна. Навіть, коли важко, коли новини наповнені втратами, я відчуваю, що мій батько, і всі, хто стоїть на передовій, роблять це недаремно. Вони борються за наше майбутнє, за можливість жити у вільній і незалежній країні.

1000 днів. Вони змусили мене переосмислити власні пріоритети.

Я навчилася планувати своє майбутнє, розуміючи, що воно залежить не лише від мене.

Коли у 2023 році моє місто залишилося без води, внаслідок підриву Каховського водосховища, я зрозуміла і цінність не тільки води, як елексиру життя, частини екосистеми, а нашої єдності і непохитності.

Війна навчила мене жити тут і зараз, цінувати кожен момент і не відкладати важливі речі на потім.

Усвідомлюю, що в одну мить може все скінчитися… небо, мрії, мої тато і мама… все…

Ми не знаємо, що буде завтра, але це не привід боятися чи здаватися.

Осмислюючи шлях у 1000 днів, я розумію, що війна змінила не лише мене, а й увесь наш народ. Вона зробила нас сильнішими, обʼєднаними і стійкими. Війна забрала багато, але вона також дала нам зрозуміти, що ми незламні, здатні боротися і перемагати. Так, я вже знаю, якою страшною і підступною може бути зрада, хто такі колаборанти і запроданці, як можуть такими підлітками, як я, маніпулювати російські спецслужби…. Цей досвід теж дала мені війна.

Так, ми всі мріємо про кінець війни, про день, коли нарешті настане мир, я знаю, що цей шлях зробив нас непереможними.

1000 днів війни – це історія боротьби, страху і надії. І я пишаюся тим, що мій батько є частиною цієї історії, частиною нашої спільної боротьби за свободу. І кожен день, проведений в зоні артобстрілів, в очікуванні повернення мого батька, зміцнив моє переконання, що перемога неминуча, а наш дух незламний.