Я мешкала у Маріуполі на Лівому березі. 20 лютого ми з батьками поїхали в гості і більше не повернулась.
Мене війна застала у Дніпрі. 24 лютого ми прокинулись усією родиною від вибухів. Всі мої знайомі і друзі залишались у Маріуполі. Тоді вже були вибухи на Східному. Ніхто не встиг виїхати. З того моменту я жила новинами, чекала їх від друзів.
Згодом зник зв'язок. Потім я дізналась, що у мій будинок було влучання і чекала, щоб хоч хтось вийшов на зв'язок.
Я двічі переселенка. Моє рідне місто Донецьк. У Маріуполі нам заново довелося будувати життя. Там ми втратили житло і майно. Але нам було де зупинитися у Дніпрі і особливих труднощів ми не відчували.
Мене дуже шокувало, коли у Дніпрі було влучання прямо у центр міста.
З початком війни змінилися пріоритети. Тепер не важливі ніякі матеріальні цінності, тільки життя людей. Я намагаюсь допомагати переселенцям, ділюсь своїми речами. Періодично роздаємо продуктові набори людям, які цього потребують більше, ніж ми, і допомагаємо ЗСУ.
Я намагаюсь жити далі, навчатися, брати участь в онлайн проектах для студентів. Таким чином відволікаюсь.
Я сподіваюсь, що війна закінчиться найближчим часом.
Чекаю на звільнення Маріуполя. Бачу своє майбутнє там. Дуже хочу повернутися і відновлювати місто. Я тому й не виїжджаю за межі України. Я сподіваюсь, що ми всі повернемось назад, в український Маріуполь.
