Надія жила зовсім поряд з кордоном країни-окупанта. Їй довелось залишити дім
До початку війни все було прекрасно. Я працювала юристом і перекладачем з англійської мови. Жила в Золочеві Харківської області, це за 15 кілометрів від кордону з росією.
У перший же день війни на посту поряд з нами точились бої. Російські війська зайшли в селище Козача Лопань, однак вони не чіпали Золочів, тому ми залишалися вдома. З середини березня нас почали обстрілювати. Дуже багато людей загинули, зруйновані будинки, інфраструктура. В наш двір було два влучання, діти боялись кожного звуку.
У нас на одному подвір’ї два приватних будинки, і в один із них поцілив снаряд «Урагану».
Сьомого квітня я вже не витримала і вивезла дітей у Дніпропетровську область, місто Перещепине. Батьки залишили там - не хочуть лишати дім.
Я втратила роботу. 75 відсотків людей, які живуть біля кордону, майже відразу залишились без роботи. Оренда житла коштує дорого, триматись допомагає онлайн підробіток та гуманітарна допомога.
Деякі мої друзі загинули, я вже їх ніколи не побачу. Тітка моя теж загинула. З багатьма втрачено зв'язок, оскільки вони перебувають на окупованих територіях Харківської області. Я навіть не знаю, чи вони взагалі живі.
