Добрий день. Мене звати Ольга. В мене двоє дівчаток, Вероніка та Аліса, яким зараз 16 та 12 років. Той ранок 24 лютого вони ніколи не забудуть - тоді їм було всього 12 та 8 рочків. Перші вибухи артилерії припали на наш район: саме Салтівка стала щитом для більшості харків'ян. Мої діти були просто шоковані, налякані та не розуміли, що коїться. Вибух, ще один, ще декілька... Вони плачуть, вікна деренчать, а стіни ходять ходуном. Ми перемістилися у коридор між несучих стін, зняли з шафи-купе двері, понакладали на підлогу матраци, ковдри та подушки. Так, 8 днів та ночей ми жили і прощалися з життям - вибухи не припинялися ні на хвилину. На 3-й день вимкнули світло і більше його так і не дали. Сьома ніч була вирішальною для нашої сім'ї: гул винищувача над нашим будинком і через пів хвилини вибух такої сили, що не передати словами. Ми розуміли, що життя дітей залежить від вірного рішення.

Ми наважилися під постійними обстрілами покинути місто. Те, що бачили ми та наші діти, покидаючи Харків, просто не вкладалося в голові: спалена військова техніка, розстріляні цивільні машини, руїни колись улюблених місць, кров та трупи невинно вбитих людей. Три дні поспіль ми добиралися до Кам'янця-Подільського. Просувалися по 10 метрів у пів години, часами стояли у 78-кілометровій пробці, ночуючи просто на узбіччі в холодній машині, бо намагалися берегти паливо. Коли нарешті приїхали, там неподалік проходили навчання ППО на полігоні. Довго дівчатка здригалися від цих звуків, плакали і думали, що це знову ті самі вибухи, які несуть за собою смерть та розруху... Це жах.

Пройшло вже 4 роки. Ми досі живемо у Кам'янці-Подільському. Наче все нічого, але ця війна наклала певні психологічні проблеми, з якими діти стикнулися не по своїй волі. Старша донька замкнулася у собі та майже не спілкується з однолітками, молодша також переживає все по-своєму. На щастя, дівчатка не були безпосередніми свідками інших страшних подій, крім обстрілів і евакуації, і зараз знаходять розраду в творчості. Вероніка дуже любить малювання, читання манги та гру на гітарі, вона мріє стати відомим дизайнером. Аліса обожнює в'язання гачком та спицями у різних техніках, також грає на гітарі та мріє стати відомим кондитером.