Після початку повномасштабного вторгнення наше життя сильно змінилося. Ми періодично виїжджали з області, намагаючись врятувати дитину, проте згодом змушені були повернутися в рідне місто, так як тут знаходиться наше власне житло. Весь цей час жити в таких умовах психологічно дуже важко, особливо нашому сину. На фоні постійної війни і регулярних стресових ситуацій у нього почалися епілептичні напади, хоча до цього Ярослав був повністю здоровою дитиною. Наразі ми постійно знаходимося на обстеженні у лікарів, але протипоказань для відвідування табору син не має. На щастя, він не був прямим свідком інших страшних подій.

Найстрашнішим днем для нашої родини стало 25.02.2022. В цей день відбувся запеклий обстріл нашого міста, під час якого полягло дуже багато наших хороших знайомих. Цей біль і втрата назавжди закарбувалися в нашій пам'яті.

Попри важкий стан здоров'я і пережите, Ярослав намагається жити активним життям. Він дуже любить спорт, йому подобається брати участь у командних змаганнях, де він відчуває підтримку друзів. Зараз син вчиться грати на гітарі, займається баскетболом та карате. Ярослав щиро мріє про свій власний мотоцикл і понад усе - щоб нарешті закінчилась війна.