Про те, що почалася війна, я дізнався від доньки. Вона зателефонувала з Бердянська і сказала, що там уже бомблять.

Сидіти в погребі було неможливо, від вибухів тремтіли стіни. 

Коли почало прилітати біля мого дому, по садку, я зрозумів, що залишатися небезпечно. 

Зібрав дітей та онуків і ми виїхали в Запоріжжя. У мене був мікроавтобус, тому вдалося вивезти всіх. Перед самим виїздом був дуже сильний обстріл. 

Зараз я просто живу і чекаю, коли закінчиться війна. Потім буду думати, як далі жити. Я вважаю, що за час війни люди стали більше допомагати одне одному, стали ближчими. 

Моє селище майже повністю зруйноване. І невідомо, чи зможуть його колись відновити. Щодо того, коли закінчиться війна, я не знаю. Складно щось прогнозувати. Але здається, що вона ще триватиме принаймні рік.