У серпні 2026 року родинний будинок Олександра Кучера в селі Пухівка на Київщині атакували відразу п'ять російських ударних дронів. Ворожі «Шахеди» падали один за одним з інтервалами від кількох хвилин до десятків секунд. Тієї жахливої ночі чоловік в одну мить втратив трьох найрідніших людей: шестирічного сина Дмитра та обох 70-річних батьків — матір Галину Петрівну та батька Петра Михайловича. 

Перший безпілотник влучив у кімнату, де спали сини Олександра. Чоловік вибрався з-під завалів і кинувся туди з криками: «Діма, Діма!», але всередині вже було суцільне полум'я. Середній син Володимир дивом врятувався, бо за мить до удару вийшов з дитячої. Поки Олександр відчайдушно шукав маленького Дмитра серед уламків, сподіваючись, що дитину викинуло вибуховою хвилею, удари продовжувалися. Третій дрон вдарив на подвір'ї, де стояла мати чоловіка. Батько Олександра саме поспішав їй на допомогу, коли пролунав четвертий вибух… Батьки загинули. 

Сам Олександр під час вибухів отримав серйозні травми: після чергового удару чоловіка відкинуло вибуховою хвилею, він отримав поранення спини та важку контузію. Його дружина Ольга також сильно постраждала тієї ночі. Жінка отримала глибокі рани та близько 30% опіків тіла.

Найболючішими для чоловіка стали слова сина, сказані за місяць до трагедії. Вони поверталися з садочку, як почалася повітряна тривога, і маленький Дмитро раптом запитав: «Па, а що, тривога? А що, я вмру?» Олександр згадує, що тоді взяв сина на руки і почав заспокоювати: «Синок, ну чого ж ти вмреш, ти ще маленький...».

Олександр ділиться своєю історією із Музеєм "Голоси Мирних", щоб світ дізнався про цей злочин, а винні обов'язково понесли справедливе покарання за вбивство сина та батьків.