Ми запам'ятали на все життя перші постріли. Шокувало, що наші «брати» на нас напали. Гинуть наші діти, батьки - я просто в шоці. Були такі вибухи, що горів ліс. Це була катастрофа: вибухали снаряди, не могли пожарки приїхати, бо були постріли.

Люди, які жили на першій вулиці, дуже постраждали - в них погоріли забори і сараї, все на світі. Ото був жах!

Нам давали допомогу від Фонду Ріната Ахметова один раз, а так нам громада допомагала. Хліб безкоштовно зробила громада, пайки. Як була допомога, ми були раді, бо залишилися без роботи. Ще нам віруючі привозили пайки.

Я виїжджала на один тиждень, потім повернулася, бо чоловіку стало зле і його прооперували. Коли повернулася назад, волонтерила. У нас є машина і причеп - ми розвозили людям хліб і пайки. У нас була команда дівчат: і в холод, і в дощ, і коли стріляли, ми ганяли своєю машиною. Попали під обстріли - побило машину і причеп. По сьогоднішній день ми займаємося цим для людей. 

У мене з рідні є тільки діти і сестра. Ми всі гуртом, нікуди не виїжджали. Діти мої дуже переживали. Онучка злякалася, переживала, плакала. 

Мрію, щоб наша Україна була такою багатою, гарною і красивою, щоб ми пишалися нею. Щоб до нас їздили з Європи люди, а ми їздили до них. Щоб вона процвітала, щоб ми не потребували ні в чому, щоб у нас було все, діти навчалися, щоб все було, як раніше.