Мені 57 років. Війна застала мене в місті Херсоні. В перший день війни я з дітьми і внуками виїхала в Бериславський район, село Петропавлівку. Там була пуста будівля моїх батьків, які вже померли. Ми там з дітьми побули в окупації півтора місяці. Коли у маленького внучка закінчились памперси, нам прийшлося з окупації вибиратися. 

Ми поїхали на Херсон, потім через Снігурівку - проїхали 46 блокпостів, на яких нас перевіряли. Це було дуже тяжко. Потім ми виїхали до Львова, де нам дали прихисток наші добрі друзі. А коли звільнили Петропавлівку, я повернулася в своє рідне село і навчилася жити по-сільському, садити город. Там перебуваю, поки в Херсон не повертаюся. В моїй домівці я дозволила жити нашим хлопчикам.

Дякую, я отримувала допомогу від Фонду Ріната Ахметова - продуктовий набір. Була і вода, і пластикові пляшки - вони нам згодилися, бо в селі дуже довго не було ні світла, ні води. 

Уже відновили світло і воду. Прифронтові села дуже потерпають, світла в них немає. А у нас це все є, дають нам допомогу. Роботи ніякої немає в селі, виживаємо. Дрова дали, дякувати Богові, від церкви всім ВПО, які приїхали до села. 

У мене такий вік, що роботу не знайду, навіть якщо поїду у Херсон. Якщо знімуть ВПО, то буде дуже тяжко, ці дві тисячі мені допомагають. 

Коли лінія фронту пішла, то почали люди повертатися. До нас приїхали мешканці з сусідніх сіл, які зараз потерпають від обстрілів. Багато переселенців - переїхали жінки з діточками. Село прийняло найбільше ВПО нашого регіону. Всі пусті хати в нас зайняті. Нам дуже гучно, всі поля заміновані. Всі, хто можуть, своїми ногами йдуть розміновують. Це жах. У нас є загиблі, які самі собі розміновували землю.