Ночовна Анна, 15 років, Краматорська українська гімназія, м. Краматорськ

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

                                                             Війна в однаковій мірі

                                                             обкладає даниною і чоловіків,

                                                             і жінок, але тільки

                                                             з одних стягує кров,

                                                             а з інших – сльози.

                                                                                              В. Теккерей

 Остання крапля віри й сподівань на краще була втрачена тоді. Світ перевернувся догори дригом, усе змінилося й почалася війна. Братовбивча, люта, жорстока війна. Людина, що пережила усі пекельні муки – розлучення з сім’єю, психологічні та фізичні травми, голод, самотність – кардинально змінила своє світосприйняття назавжди.

Недаремно існує таке поняття, як в’єтнамський синдром, коли навіть звичайні люди після закінчення війни бачили і раз у раз переживали ті події, що сталися з ними раніше.

Для мене війна настала не в певний день, а поступово, як і моє розуміння цієї трагедії. Це страшне слово я почала чути влітку 2014 року, коли моя сім’я чомусь терміново виїхала в пансіонат неподалік від Чорного моря на три місяці.

Тато залишився в Горлівці, бо не мав змоги працювати дистанційно. Знаходячись за кілька тисяч кілометрів від рідних, ми намагалися бути спокійними, позитивними, вірити, що ця ситуація скоро мине.

Проте по той бік лінії розмежування бабуся сильно переживала, і це вплинуло на її здоров’я. Вони з дідусем побачили й відчули найбільше, переховуючись у підвалах, так і не маючи змоги втекти від цих жахливих подій. Звісно, здогадуючись про все це, я часто дзвонила до них і питала, чи все гаразд, переживаючи за їхнє життя.

Але час минав, нічого не змінювалося, ми втомилися чекати та постійно змінювати місце проживання (іноді мені здавалося, що переїзд стане звичкою).

Краматорськ став моєю другою домівкою. У вересні гімназія привітно відчинила свої двері. З цього моменту, незважаючи на труднощі, які траплялись, почався новий етап в моєму житті.

Я почала розмовляти українською і зрозуміла, що наша мова особлива, солов’їна та ніжна, стала справжньою патріоткою. Невдовзі народилася сестра. Я пишалася своєю ненькою і хотіла бути такою сильною і самостійною, як вона.

Переконана, що для моєї родини склався не найгірший сценарій подій, який міг би бути. Може, я так і не зрозуміла, якою є війна насправді, адже для мене правдивим став вислів: нема миру без добра. Як на мене, війна нас змінює, загартовує характер, виховує, змушує боротися й продовжувати жити, незважаючи ні на що.