Москаленко Ксенія, 15 років, Матвіївський ЗНВК «Всесвіт», село Матвіївка, Запорізька область

Есе «День, в який почалась війна»

Хочу розповісти свою історію. Я народилася в селі Петропавлівка, що на Донеччині. У мене велика родина: мама, брат, сестра, дідусь, тітка та двоє дядьків. Тата в мене немає, він пішов, коли я народилася. А от мій старший брат деякий час спілкувався зі своїм татом. Моя молодша сестра, як і я, не мала батька. У нас ще була бабуся, але вона померла в 2017 році. Ми родом із Донецької області Шахтарського району, село Петропавлівка. Більшість членів родини зараз там і живе, а от мама, брат, сестра та я мешкаємо у Запорізькій області.

Один день, лише один день може змінити життя назавжди як в кращу сторону, так і в гіршу. І я добре знаю, як це, жити одним днем, у страху за своє життя.

Був звичайний літній день, я гуляла з подругою Анютою. Раптом у небі пролетіло щось вогняне і впало прямо на нашу місцевість. Страх. Невідомість – саме це я відчула, коли їхала додому на велосипеді з неймовірною швидкістю. Коли приїхала додому, то на мене вже чекала мама та рідні. Потім ми з сестрою заховались у погребі, сиділи на закрутках.

17 липня 2014 року, падіння літака Boeing 777 на Донеччині. Моє життя змінилось. Почались воєнні дії. Два тижні я з родиною жили в підвалі. Це було дуже страшно. Будь-який постріл чи звук вибуху дуже лякав мене. На той час мені було вісім років. Як для дитини, то цей період мав зламати мене емоційно, але завдяки близьким я витримала.

Після двох тижнів життя у підвалах деякі люди з нашого села зібралися виїжджати. Ми теж вирішили поїхати. Мама, брат, сестра, я та бабуся поїхали у село Сніжне, але на дорозі розірвався снаряд і в’їзду туди не було. Ми поїхали у Новоазовськ. По дорозі я бачила, що у полі на пагорбах стояли танки, які у будь-який час могли вистрілити. У Новоазовську ми пожили майже місяць у квартирі п’ятиповерхового будинку.

І все з початку було добре, але однієї ночі я прокинулась від вибухів. Я розбудила маму та бабусю. Ми майже роздягнені вибігли на вулицю. Мама взяла наші спортивні костюми і одягла нас вже на вулиці. Усі жителі п’ятиповерхівки були у паніці, і ми теж. Ми не знали, що робити, куди бігти. Ми перечекали на лавочці біля дитячого майданчика.

Мама зателефонувала своїм друзям із Запорізького університету, де навчалась. Ми сіли на маршрутку і поїхали в Запоріжжя. Бабуся поїхала назад, у Петропавлівку.

Так ми потрапили до Запорізької області. З моменту падіння літака змінили місце проживання три рази, зараз мешкаємо в орендованому будинку в селі Матвіївка. Я змінила дві школи і зараз навчаюсь в Матвіївському ЗНВК «Всесвіт».

Наша родина дружить із сім’єю маминого одногрупника. Я знайшла багато нових товаришів. Після від’їзду пройшло сім років. Як не дивно, але зміни, які відбулися в результаті війни, зробили мене щасливою.