Сташевська Оксана, вчитель Комунального закладу "Ободівський ліцей" Ободівської сільської ради

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Нещодавно мені виповнилося 43 роки. Багато це чи мало? Якщо озирнутися в минуле, то це і щасливе дитинство, яке проходило в моєму рідному подільському селі Ободівка, що на Вінниччині. Це багатобарвна юність, яку я проживала, навчаючись у Балтському педучилищі та Уманському педагогічному університеті. Це доросле життя, проведене в Ободівському ліцеї, де я навчала і навчаю своїх учнів не лише українській мові та інформатиці, а й виховую в них людські моральні цінності, які мені привила моя родина, мої односельчани, мій народ.

Так, саме мій народ, який за багатолітню історію свого існування виробив у собі таку високу національну свідомість, що тепер, у ці важкі часи для нашої нації, весь світ захоплюється українцями, весь світ надихається суперсилами кожного з нас.

Як жили ми до цих трагічних подій, коли нелюд-сусід віроломно напав на нашу квітучу країну?  Ходили на роботу, виховували дітей, навчались у школах , ліцеях, університетах, святкували свята, подорожували країнами та при нагоді методично писали в різних анкетах у графі «національність» українець чи українка, ще достеменно не розуміючи, якою суперсилою ми володіємо.

Майже для більшості з нас це стало більш чітко ясно лише після 24 лютого 2022 року, коли кожен українець, не дивлячись на вік чи стать, став стіною на захист своєї України, свого дому, свого змісту душі і серця.

Так, ворог відкрито з перших хвилин народу демонстрував ненависть до нас, українців, ішов на нашу землю з єдиною метою: зітерти з лиця землі нас, як націю, убити всіх і кожного, хто не тільки відкрито ненавидить ворога, а навіть дітей, немовлят, щоб їхні янгольські душі не могли рости і виховуватись у вільній країні. Вони вважають себе «вищою расою», «вибраними», але, насамперед, їхні звірства свідчать лише про тотальну деградацію як цілого народу, так і безумство їхнього керівництва, і перш за все вбивцю і кровожера путіна, який задумав і здійснив цей кривавий похід на нашу землю.

Так, це була найбільша помилка цього терориста, тому що ввесь наш народ піднявся на боротьбу з ворогом. Суперсила українців проявилася в багатолюдних чергах до військкоматів з перших хвилин повномасштабного вторгнення.

У руки взяли зброю не лише військовослужбовці, а й звичайні робітники, вчителі, архітектори, музиканти, актори, а наші відважні медики рятували і рятують під кулями життя наших чоловіків і жінок, які стали до бою з десятками танків та іншої ворожої техніки. Решта українців зайнялась волонтерством. Бо потрібна допомога. Це наша людяність, в цьому наша суперсила, яка проявляється в найкращих рисах в найгірші часи для нашої землі.

І ось морські піхотинці обороняють Маріуполь ціною свого життя, територіальна оборона разом з армією викидають геть з Київщини та Чернігівщини рашистів, десантники повертають острів Зміїний, топлячи ворожі кораблі у Чорному морі. ЗСУ звільняють Харківщину та Херсон.

А що можемо зробити ми, звичайні українці? Сім’ї приймають біженці, підприємці підтримують співробітників і колег, відкриваючи нові робочі місця, кожен економив світло в години блекауту. А ще допомагали і допомагаємо нашим збройним силам. Наша шкільна їдальня перетворилася у цех з виготовлення м’ясних та рибних консервів для наших бійців. Ми цілими днями переробляли продукти для відправки на фронт, збирали теплий одяг для бійців, донатили на дрони.

І це робили не лише дорослі. Маленькі діти вчиняли героїчні подвиги, виявляючи ворога, передавали їх координати, малювали картини для продажу на зброю для ЗСУ, збирали фрукти, продавали випічку, плели маскувальні сітки.

Ось у чому незламність духу і сила волі нашої української нації. Суперсила нашого народу у сміливості, у волелюбності, у винахідливості, а також у самоіронії. Найважливіший фактор суперсили – це настільки сильне прагнення свободи в усьому: в житті, в діях, в думках, в рішеннях, в слові, що воно розкриває сміливість, жертовність, самоорганізацію, які стають справжніми суперсилами.

Ця суперсила закладена в нас на генетичному рівні. Ще наші пращури готували нас до цих важких випробувань. Величні і трагічні сторінки нашої історії.

Боротьба з татаро-монгольською навалою, із шляхетською Польщею, із свавіллям російських царів.  Як  не згадати волелюбних козаків Запорозької Січі та Гетьманщину, народних героїв І.Сірка, Б.Хмельницького, І.Мазепу, М.Залізняка, О.Довбуша, І.Кармелюка.

Великий внесок у розвиток країни внесли М.Пирогов, Є.Патон, І.Корольов, В.Вернадський та інші відомі люди. Трагічний шлях у цій боротьбі випав Т.Шевченку, О.Вишні, Л.Українці, В.Сосюрі, Г.Сковороді, які розвивали найцінніший дарунок людині від Бога – мову матері, мову нації.

Я – звичайна українка. За моїми тендітними плечима велика країна – Україна. Попри всі труднощі, саме війна дала поштовх багатьом незворотнім процесам не тільки в нашій державі, а й в усьому світі. На нас рівняється ввесь світ. Ми мусимо стати професійною високорозвиненою країною, і тому суперсила кожного українця і українки – діяти на своєму місці, зростаючи і удосконалюючи себе, єднатись перед обличчям небезпеки. І це все задля моєї найбільшої мрії – задля перемоги України!