Головко Валентина, 9 клас, Бериславський ліцей №3 Бериславської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Меленхович Наталія Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Моя історія війни почалася вночі, коли ми всі спокійно спали у своїх ліжках. Ми навіть не підозрювали, що саме цієї ночі наше життя кардинально зміниться. Раптово нас розбудили потужні вибухи, які пролунали так близько, що відчуття небезпеки проникло в кожен куточок нашого будинку.

Першою думкою було, що це якесь непорозуміння або навчання, але коли ми побачили полум’я від вибухів своїми очима, стало зрозуміло — почалася війна.

Паніка охопила нас усіх. Ми не знали, що робити, куди бігти чи як захистити себе. Було страшно навіть просто дивитися у вікно. Телефонні дзвінки друзям і родичам тільки додавали напруження. Всі говорили про одне — війна.

Ми почали шукати безпечне місце в будинку для укриття, але це здавалося безглуздим, коли вибухи були скрізь. Кожен новий вибух приносив ще більше страху і невизначеності.

Зрештою, ми вирішили приготувати укриття в підвалі, зібравши найнеобхідніше: воду, їжу, теплий одяг. Час від часу ми спускалися туди, коли ситуація ставала занадто небезпечною. Щоразу, коли звучала сирена або пролітали ракети, серце стискалося від жаху.

Кожен день здавався випробуванням на виживання.

Ми залишалися у нашому місті протягом декількох місяців, навіть коли воно було окуповане ворожими силами. Це було неймовірно складно, адже всі розуміли, що ситуація тільки погіршуватиметься.

Покинути рідну домівку здавалося неможливим рішенням. Адже це місце, де ми виросли, де були всі наші спогади, наші мрії і плани на майбутнє.

Одного дня до нашого будинку приїхали російські солдати. Їх було багато, і вони виглядали так загрозливо, що навіть повітря навколо стало важчим. Вони почали обшук, наче ми приховували щось небезпечне. Вони вимагали у моєї мами телефон, і це був момент неймовірного страху для всіх нас.

Я і мої сестри не знала, що вони можуть зробити, якщо не отримають того, що хочуть. Їхні холодні погляди і зброя в руках робили ситуацію ще більш страшною.

Але, на щастя, після обшуку вони покинули наш дім. Ми всі відчули велике полегшення, але цей страх залишився з нами на довгі місяці.

Попри те, що ми пережили стільки жахів, ми трималися. Ми залишалися у своєму будинку, навіть коли навколо почали знищувати інфраструктуру.

Але згодом обстріли посилилися, і залишатися стало вже надто небезпечно. Вибір був непростим, але ми мусили вирушити в дорогу, шукати безпечніше місце. Покидати рідний дім було боляче. Це не просто стіни — це місце, де ми будували наше життя, де все мало свою історію.

Я пам’ятаю, як мама зі сльозами на очах пакувала найцінніші речі, знаючи, що, можливо, ми більше ніколи не повернемося сюди.

Я, мама, тато і мої сестри виїхали з міста в більш безпечне місце, де не було вибухів і де можна було спати спокійно. Але навіть там ми не могли позбутися думок про наш дім, про те, що залишили позаду. Щоночі я засинала з думками про те, коли це все закінчиться, коли ми нарешті зможемо повернутися.

Сум за рідною домівкою і містом був нестерпним. Здавалося, що частинка нашої душі залишилася там.

Попри всі труднощі, ми тримаємося надії. Що перемога настане, що Україна відновиться, і ми зможемо повернутися додому. Ми мріємо про той день, коли зможемо знову відкрити двері нашого будинку, пройти по знайомих вулицях і побачити обличчя рідних людей. Це буде не просто повернення додому — це буде справжнє свято перемоги, свято життя і надії.

Кожен з нас мріє відсвяткувати цей день разом з усією країною, адже це буде наш спільний тріумф, здобутий ціною неймовірних втрат і випробувань.

Ми віримо, що дуже скоро прийде перемога. Я сподіваюся, що одного дня ми зможемо повернутися додому і відсвяткувати цей великий день разом, відновивши все, що було зруйновано. Цей день стане символом нового початку, справжнього відновлення та спільної надії на краще майбутнє.

Я мрію про те, що зможу знову побачити знайомі вулиці, повернутися до своєї кімнати, зустрітися з друзями та відвідати ті місця, які я так любила. Це буде наш спільний святковий момент!