Я з двома дітками змушена була виїхати з міста Нікополь з - під постійних обстрілів з території ЗАЕС. Довелося орендувати житло, діткам прийшлось шукати нових друзів, йти в нову школу та садочок. Нам важко, адже доводиться вчитися виживати у трьох без допомоги бабусь і дідусів чи інших родичів.

Для дітей найстрашніший мабуть кожен день, коли вони просипаються від роботи ППО або від прильоту у сусідній будинок ракети. Коли під час дороги в школу чи садочок починають літати шахеди і наші захисники починають їх збивати - це викликає дикий страх. Крім того, кожен день ідучи до школи дитина спостерігає наслідки прильотів ворожих ракет. Але найболючіше тримає в напрузі нас усіх щодня - страшно кожний раз коли батько дітей не виходить на зв"язок, бо служить у лавах ЗСУ на 0.

Попри цей щоденний стрес та переживання за тата, дитина намагається розвиватися та знаходити спокій у звичних речах. Син активно займається шахами та дуже полюбляє конструювати з лего. Ці заняття допомагають йому тренувати розум, хоч на якийсь час переключати увагу від війни та занурюватися у власний світ творчості й спокою.