Живемо в квартирі, місця мало на всіх. Діти навчаються онлайн, що дуже заважає їм розвиватися належним чином. Вони стали дуже знервовані і зʼявилися страхи через постійні вибухи. Найстрашніше було, коли дуже близько були прилети, і в ці моменти серце завмирало від жаху за їхні життя.

Окрім війни, на нашу родину випало ще одне важке випробування - в мене була онкологія. Я проходила тривале лікування, дуже боялась, але дітям нічого не казала, намагалася захистити їх від цього болю. Проте діти все бачать і розуміють без слів, думаю вони відчули мою тривогу. Зараз уже все позаду, хворобу подолано, але ж війна не скінчилася. Постійна небезпека та вибухи продовжують тиснути на психіку малечі, тому думаю треба їхати десь далі, щоб забезпечити їм спокійне майбутнє.

Попри всі пережиті труднощі та хронічний стрес, діти намагаються знайти розраду в прекрасному. Їх рятують музика і танці. Творчість допомагає їм випліскувати накопичені емоції, забувати про страхи та знаходити сили рухатися далі.