З першого дня окупації херсонці почували себе в рідному місті, як в тюрмі. Продукти з України не завозили, тому люди стояли у величезних чергах, щоб купити залишки товару. Ліків взагалі не залишилось

Перший день війни такий жахливий був! Люди мчали до супермаркетів, скуповували продукти, всі в паніці бігали по різних магазинах. Був дуже напружений та шоковий день.

Ми жили в Херсоні два місяці, можна сказати, як в тюрмі. Дуже було тяжко психологічно дивитися на те, що робиться з містом. Немає продуктів, у магазин не можеш піти, ніхто не працює. На вулицю також було тяжко вийти. І психологічний тиск. 

Їжа була, її можна було купити, але потрібно було стояти в черзі за одними продуктами, потім - за іншими. У ХХІ столітті ми стояли в чергах. Хочеш купити щось, а взяти можеш тільки в обмеженій кількості. Люди допомагали одне одному. 

У кого було більше продуктів, ті ділилися. Ми зв’язувалися, дізнавалися, у кого що є, допомагали одне одному. Люди в цей період згуртувалися.

Нелегко психологічно все покинути та поїхати. І що далі? Що буде з житлом? Виїжджали нормально, хоча нас затримали, і ми чекали десь п’ять годин. Психологічно було тяжко виїжджати. Усі були напружені, переживали, щоб усе пройшло добре. У принципі, так і сталося. 

Нам пощастило, що ми не стояли в полі. А люди по-різному виїжджали.

Ми спочатку виїжджали туди, де безпечніше, а потім уже думали, куди їхати та як далі жити. Зараз живемо в Одесі. Важко було знайти роботу, тому що її не так багато, а люди поприїжджали, і всі хочуть її знайти. На всіх роботи не вистачає. Багато бізнесів не працювали. Хоча зараз вже трошки краще. Ми влаштувалися і працюємо.

Хочемо повернутись додому. Усі сподіваються, що з містом усе буде добре, а загалом – суцільна невідомість. Ми всі в очікуванні. Звичайно, живемо далі, але хочеться повернутися у своє місто та у свою квартиру.

Ми впевнені, що будемо краще жити, і усі люди зможуть повернутися додому, до своїх родин. Бо зараз усі - по різних країнах та містах. Добре, що можна спілкуватися по інтернету, але хочеться побачити близьких людей, обійняти. Я думаю, ми будемо краще жити, ніж жили. Будуть процвітати наші міста, будемо все відбудовувати.