Гончарова Аліса, учениця 10 класу Ірпінського академічного ліцею НУБіП України

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лук'янченко Лариса Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я переконана, що почуття національної ідентичності дозволяє людині сформувати власну систему моральних чеснот, усвідомити своє місце в суспільстві та користь, яку вона може принести Батьківщині. Цілком очевидно: війна змусила нас навчитися цінувати те, що маємо, та найголовніше – чітко зрозуміти, хто ми є. Проте не лише досвід сьогодення вплинув на загартування національного духу.

Упродовж ледь не всіх етапів історичного розвитку українська нація, потерпаючи від впливу деструктивної політики тогочасних урядів, спрямованої на знищення нашого етнічного коду, мужньо відстоювала власні переконання, зокрема, право на свободу.

І цьому знаходимо достатньо підтверджень. Згадаймо про героїчні повстання козаків проти самодержавства польської влади за часів існування Хмельниччини. Про внесок представників української інтелігенції в розвиток різних сфер життя суспільства: незважаючи на жорстку цензуру, вони створювали особливі організації – «Громади», Кирило-Мефодіївське братство, котрі сприяли популяризації української культури не лише на теренах тих імперій, від яких наша країна була залежна, а й за кордоном, та відродженню єдності нації в майбутньому.

Окремим свідченням того, як попри окупаційну радянську політику наш народ прагнув до здобуття соціального визнання, є створення УПА, котра не лише захищала українське населення під час Другої світової війни, а й вбачала на меті відродження української національної ідеї та формування демократичних принципів у суспільстві.

Подібних прикладів існує досить багато. Отже, на основі багатьох документальних свідчень можемо сміливо стверджувати: ніхто як не був, так і не буде здатен похитнути нашу віру в неповторність свого роду та його незламність. Саме це дозволяє мені повною мірою пишатися тим, хто я є.

Аналізуючи інші численні чесноти нашого народу, я помітила, що окреме місце посідає гостинність, яка нерозривно пов'язана із щирою та відкритою вдачею українців.

Ці риси у своїх творах часто згадували видатні вітчизняні митці – І. Котляревський в атмосферній поемі «Енеїда», М. Гоголь у колоритній збірці «Вечори на хуторі біля Диканьки», овіяній серпанком таємничості. Окрім того, можемо прослідкувати наступну особливість: наша культурна спадщина по-справжньому унікальна не лише через наявність вражаючої кількості фольклорних здобутків та авторських доробків, а й тому, що вона пройнята глибоким сенсом і народною мудрістю.

На мій погляд, тут яскраво прослідковується гармонійне поєднання суті та дивовижної форми. Чого лише варта наша пісня!

Адже згідно з легендою Бог, роздавши таланти різним народам світу, недарма залишив нам останній, але найцінніший дар – пісню. Можливо, Він знав: ми, як жоден інший, зможемо вдихнути в неї життя, адже володіємо потужними інструментами –  ніжною мовою та невичерпною фантазією, котра дозволяє нам відкривати нові горизонти.

Ми – нація, яка  щира зацікавлена в розвитку культури та становленні міцного суспільства. І це надихає нас рухатися вперед.

Сподіваюся бути гідною донькою своєї Вітчизни та реалізувати власні здібності задля благополуччя нашої незламної нації!