Михайло Бойко, група 1-хт-вхп-9/9, Тернопільський фаховий коледж харчових технологій і торгівлі

Вчитель, що надихнув на написання есе - Нікуліна Вікторія Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Коли усе почалося, я не міг повірити, що це є  правдою. Що війна - це реальність. Мені це все здавалося страшним, дивним сном. Здавалось, що варто розплющити очі і цей страшний морок щезне назавжди! Але війна виявилась реальністю. Гіркою, жорстокою, несправедливою, безжальною…

Відтоді у моє спокійне та розмірене життя прийшов страх та відчай. Довший час мій психологічний стан ставав тільки гіршим. Тяжка депресія, з якою я борюсь і досі, жерла мене постійно.

Я ще добре пам'ятаю свої сльози і той страх. На щастя, наші сильні та мужні вояки-солдати змогли зробити те, чого  не очікував наш ворог: вони вистояли, проливаючи свою кров за нас. Я глибоко переконаний, що ці люди - герої!  

Я вже не пам'ятаю вповні мирного життя. Все, що я пам'ятаю, - це тривоги як повітряні, так і мої власні. Дякувати Богові, живу в безпечній  частині країни. Наш регіон є відносно спокійним. Водночас разом зі мною в групі вчиться хлопець, який є внутрішньо переміщеною особою. Він родом з мальовничої Чернігівщини. З його розповідей я дізнався про жахливі відчуття від  звуків ракет, що пролітають над головою та страшні звуки влучань цих ракет…  Нам допомагає віра. Віра у Всевишнього, віра у силу ЗСУ та віра, віра в те, що все буде добре.

Ми знаємо, що наші солдати допоможуть нам, вони врятують нас від ворожої навали та виженуть орду рашистських дикунів назавжди.

З перших днів війни наш народ об'єднався навколо спільної біди. Я був вражений. Для мене це стало надією,  що сила та  мужність моїх співвітчизників  допомагає мені як фізично, так і психологічно своїм єднанням

На мою думку, ця віра веде нас і досі, вона нас надихає, дає нам світло, а в деякі моменти - короткочасний спокій чи радість.  Наше життя, на жаль, ніколи не буде таким, як до війни. Надто багато горя вона принесла українцям : смерть близьких, зруйновані домівки, понівечені долі…

Мир - це те,  чого ми прагнемо понад усе.  Ми очікуємо  та робимо усе можливе для його чим скорішого настання.

Мир - це коли ми нарешті перестанемо боятися за свої життя та життя наших рідних Коли ми перестанемо здригатися від повітряних тривог та перестанемо чути у новинах про сотні полеглих військових та мирних жителів. Коли наші солдати повернуться з війни до своїх рідних та близьких.

Щастя - це мир. Мир - дорівнює щастя для усіх нас. Це буде час, коли мине жах та настане спокій.

Сотні бійців щодня віддають свої життя за нас, тому ми повинні робити усе, щоб допомогти їм наблизити перемогу в тилу: донатити, волонтерити. Наприклад, у коледжі, де я навчаюсь,, ми  робимо смачну та запашну  випічку, яку відправляємо на передову нашим бійцям. Також здобувачі освіти та всі працівники нашого закладу збирають смачну домашню консервацію: салати, тушонки, варення, повидло, джеми, мариновані огірки та помідори тощо. Все це ми турботливо відправляємо на фронт.  Також ми навчилися  робити самотужки окопні свічки. Від своїх стипендій виділяємо свою лепту для майбутньої Перемоги! Організовуємо тематичні  солодкі ярмарки. Нам це зробити легше, аніж іншим, бо ми майбутні технологи з приготування їжі. Всі вилучені кошти передаємо на потреби ЗСУ. Допомагаємо  всім, чим можемо нашим військовим. Ми розуміємо, кожне спечене нашими руками печиво або виготовлена окопна свічка наближають перемогу. Саме тому ми маємо робити усе можливе, щоб допомогти фронту.   

Я точно знаю, що часто розрадою можуть бути не тільки матеріальні речі, теплі слова щирої молитви. Це можуть бути звичайні доброзичливі слова в переписці в соцмережах, приватній розмові між людьми.

Тому теплі слова не тільки гріють душу й серце, а й заспокоюють, вселяючи надію на краще.

Насправді мене останнім часом непокоять думки, що я особисто роблю надто мало. Деколи сумніви заволодівають моїми думками повністю. А на душі мені стає дуже тяжко…  А що, якщо те, що ми робимо не достатньо? Чи  ми можемо зробити більше? Чи все, що ми робимо не є мізерним та незначущим?

Після всього побаченого, почутого, пережитого моє життя не буде таким, як раніше. Попри все, у мене з'явилась величезна віра в людей. Взагалі більшість людей стала добріша. Ця думка є надзвичайно втішною. Це усвідомлення  дарує мені внутрішній спокій.

Зараз багато хто вважає таку необхідну людині річ як відпочинок не потрібною. Про це говорить, що  "не на часі". Особисто я не можу із цим погодитися. Людині потрібна розрада, яка допомагає  хоча б на мить відволіктися від тяжкого, реального життя.

Нещодавно до нашого міста з гастрольним туром на підтримку ЗСУ приїздили Олександр Пономарьов та Михайло Хома. Мені пощастило бути присутнім на цьому дійстві. Разом з іншими глядачами я насолоджувався їхніми прекрасними голосами. Також люди долучились до благодійництва, купуючи аукціонні речі за великими цінами. Так заможні містяни підтримали ЗСУ.

Особисто я дуже люблю музику та спів. Через що при першій можливості відвідую концерти. Окрім концерта Пономарьова-Хоми, відвідав ще один. Це був концерт «другої Квітки Цісик» - Оксани Мухи. На цьому заході теж відбувався аукціон на підтримку ЗСУ.

Так склалося життя, що особисто знайомий із військовими. Саме вони, часто говорять про жахи війни, про те, наскільки це страшно та як важливий мир. Також вони розповідали мені про свої плани, які в один день змінила війна, про своє особисте назавжди перекреслене війною. Завжди уважно слухаю їх розповіді.

Мене вражає те, що вони не вважають себе героями. Мене також дуже надихають розмови про чоловічу дружбу та братерство на війні.

Все,  що нам зараз потрібно - це мир та спокійне життя на своїй, Богом даній землі. Коли він настане, то перед нами будуть завдання відбудови зруйнованого. Дуже сильно сподіваюсь, що ті, хто вимушено виїхав закордон повернуться до рідної неньки-України.  В свою чергу, ми всі разом зробимо нашу країну міцною, сильною та надзвичайно красивою.

Почнеться нова ера вільних людей. Тоді ми будемо жити щасливо, по справжньому щасливо, більше ніколи не відчуваючи страху за життя своїх близьких та рідних. Настане час волі та щастя, радості й достатку.

Отже, у своєму короткому есе я хотів розповісти про свою війну, про те, що я помічав у навколишньому світі, про свої думки та про свої надії. Мир - це те, що життєво необхідно, проте його нам поки важко досягти. Але ми обов’язково впораємося. Саме в майбутньому нас чекає щастя, справжнє щастя та спокій. А поки всі українці мають робити все можливе та неможливе заради спільної перемоги.