Війна почалась раптово, і одразу почалися обстріли. Я не могла виїхати, хоч мені було дуже важко. Я тяжко хворію. Жити у селі ставало все складніше. Іноді давали допомогу, яка хоч трохи рятувала, але справжнім порятунком був мій город. Там я вирощувала хоч трохи їжі для себе і родини.

Обстріли не припинялися, село гуло від вибухів, було багато прильотів. Ми змушені були ховатися в підвалі, бо кожен день міг стати останнім. Важливою підтримкою стали сусіди. Разом ми трималися, ділилися всім, що мали.

Діти змогли виїхати з окупації з Мелітополя. Напередодні війни вони купили будинок, який відібрали росіяни. 

Кожен день я чекаю миру. Дуже хочу одужати та побачити перемогу.