Володимир Федорович згодом став байдужим до обстрілу. Він уже не вірить, що життя буде кращим.

Коли почалися постійні обстріли і прямо над нами снаряди літали, тоді ми зрозуміли, що все наше життя змінилося. Спочатку було страшно, думав: "Раптом на мене впаде?" А згодом якось у звичку увійшло, і увагу звертати перестав.

Нам допомагали різні фонди, Рінат Ахметов, Червоний Хрест. Дякуємо їм.

Війна змінила наше життя, наші можливості. У мене з того боку залишилися родичі, а я не можу поїхати туди. До війни наше життя було більш цікавим, насиченим. А зараз така собі…

Я вже ні про що хороше і не мрію, думаю, пізно вже мріяти, тим більше, що справи на виправлення не йдуть.