Ми всі тут боїмося обстрілів, бо переживаємо їх із 2014 року. Знаємо, як це страшно. На роботі доводилося ховатися у підвали, навіть у 2020 році. У нас у селищі багато будівель постраждали, і житлові будинки, і установи. У домі моєї свекрухи кут зруйнували.

Водопровід у нас часто перебивали, сиділи без води. Машина возила, ми набирали хто що й додому носили. Моїй свекрусі допомагав Фонд Ріната Ахметова, що давали продукти. Отак і жили. Усіх нас обмежили у пересуванні, навколо блокпости, нікуди нас не випускають.

Звичайно, ми і зараз переживаємо за свою безпеку, боїмося; всі живі люди, а як же. Хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася, щоб жити нормально.