Грунтківська Діана, учениця 9 класу Славутського ліцею Славутської міської ради 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Самковський Микола Павлович

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Україна – це вільна, суверенна та незалежна держава. Держава, яка живе в серці кожного з нас. Починаючи з першого подиху нашого життя, ми є справжніми патріотами нашої країни. Згадаймо слова Ліни Костенко: «В дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім – Батьківщина».

Хіба з цим можна не погодитися? Звичайно, ні. Тому любов до рідної Батьківщини, нам прививають ще змалечку.

Як же можна не любити нашу неньку Україну за її мальовничі краєвиди Карпат, яскраве сонце кримських курортів, за Чорне море, за родючі землі, за Дніпр широкий, за густі ліси та лани широкополі і кожен маленький куточок нашої рідної землі. Кожен з нас повинен пишатися, що він є громадянином такої мужньої держави, яка бореться всіма силами за свою незалежність.

Бути українкою – це стильно, гідно та безцінно. З давніх-давен нашому народові притаманні такі риси, як-от: доброта, працелюбність, гостинність, незалежність та справедливість. Це є унікальний код нашого народу, що зберігся і тече в наших жилах й до тепер.

Я – українка. За моїми тендітними плечима велика країна – Україна. Я, як справжня українка, збираю воєдино всі шматочки мозаїки, яка й формує мою суперсилу без зайвих прикрас. Один із важливих пазлів мозаїки – це знати українську мову, любити її й поважати, і завдяки цьому бути почутим. Ця милозвучна мова здолала важкий шлях випробувань та заборон, і все ж таки вистояла.

Із наших сердець її ніколи не зможуть викорінити, бо наша мова дає можливість для повного самовираження, є нашою візитівкою, завдяки якій ми є окремим народом.

Окрім того, бути українкою – це поважати і вивчати минуле, боротись за теперішнє та творити майбутнє. А боротися я вмію, бо сила та незламність духу закладена в нашій крові, і, щоб не трапилося, ми всі підтримуємо один одного. Сьогодні наші  воїни-герої захищають найсвятіше – нашу-матінку землю, цивільні займаються волонтерством, а ми, діти, навчаємося, щоб творити майбутнє та з часом гідно і без страху стати на захист своєї Батьківщини в найтяжчі часи.

Адже разом ми сила і об’єднаємося заради спільної мети – здолати ворога.  

Ще одна важлива частинка мозаїки – це знати і цікавитись нашою багатою культурою, славною історією, традиціями, цікавим фольклором і навіть забобонами. Історію не можна змінити – вона феноменальна, і цим ще цікавіша. Це наша культурна спадщина, завдяки якій ми дізнаємося про події, що відбулися, та прогнозуємо майбутнє.

Окрім того, невід’ємним атрибутом кожної українки та кожного українця є вишиванка, яку маю і я. Вона, між іншим, із давніх-давен і до сьогодні не втрачає своєї актуальності і є оберегом.

Кожен виток, кожен візерунок на ній повною мірою розкриває справжню українську душу та таїть у собі зашифроване послання наших предків. До вишиванки ми ставимося, як до святині, та бережемо її, як реліквію.

Отже, ці частинки мозаїки формують у мені цю суперсилу справжньої українки. Але цих частинок дуже багато, і кожна має вагомий внесок у формування моєї свідомості, патріотизму та розуміння свого призначення.

Тому моя любов до України завжди була, є і буде безмежною. Я пишаюся тим, що народилася та живу в Україні. Бути українкою – це моя суперсила. Мені є що любити, мені є чим пишатись. У мене є все. Слава Україні!