Коваленко Вероніка, учениця 9 класу Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №29 Черкаської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Наконечна Віта Петрівна

Чому бути українкою - це моя суперсила?

Бути українкою – це справді суперсила! Яка все ж таки сильна моя нація! Адже від однієї тільки цієї думки хочеться кричати на весь світ – ми є, ми будемо, ми є НАРОД!.. Наш народ співучий, мова наша – солов’їна, воїни наші – козаки незборимі, а держава незламна. Від думки про нашу минувшину мене бере гордість.

Скільки хижих орд на нас нападало, скільки тяжкого ставало на нашому шляху – ми все йшли далі та боролись за свою свободу!

Жили навіть тоді, коли вбивали мову нашу, коли синів українських кидали на поталу… а ми жили, говорили словом рідним, писали, співали пісню всеоживляючу – творили свою вимолену, вистраждану свободу та історію.

Я, до речі, недавно читала статтю в інтернеті, і там були такі слова про майбутнє України: «Україна колись стане новою Грецією: прекрасне підсоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля – все це колись прокинеться, і повстане велика культурна нація…» – писав відомий німецький філософ і етнограф 18 століття Й. Гердер.

Він це щиро казав колись, а я зараз вірю в це щиро! Не дивлячись на те, що пережили багато труднощів, ми тим самим скували в собі незламну волю, сильну вдачу та потужну силу.

Війна почалась, коли мені було п'ять. Пам’ятаю добре ранок двадцять четвертого лютого. Ні у що не вірилось, що говорили з екрану та дорослі – і страх, і глузд воювали з думкою, що це все неправда. Душа кричала: ЯК???! З часом розуміння прийшло, але було все так само страшно…

Але гляньмо зараз на нас: сильні та міцні стали у стрій, дорослі працюють чи волонтерять, діти навчаються і волонтерять… закохуються, одружуються, народжуються – життя продовжується, і ми розвиваємося, стаємо сильнішими думкою – ми нація сили і духу! Вся Україна після двадцять четвертого лютого стала більш згуртованою. У цьому і є наша сила.

Слова класика «Яка біда мене, яка чума косила! – а сила знову розцвіла!» – зараз пульсують у скронях кожного українця. Тому мені зараз за честь розуміти, що я українка – і у строю з усією супернацією українців.

Сьогодні ми допомагаємо плести різні види сіток у волонтерському центрі. Ми маємо робити те, що вміємо, іти за покликом серця. Звісно, ця робота – це найменше, що я могла би зробити для воїнів, але з малого народжується велике! – донати, окопні свічки, акції допомоги нашому фронту… І я, мої друзі, однокласники будемо продовжувати це робити, допомагати нашим Захисникам. Я дуже сподіваюсь, що ця наша праця – теж сила!..

Я дякую Богу за те, що народжена на такій благословенній землі. Горда і вдячна кожному українцю, хто творив нашу історію чи ставав на борню за неї. Я вірю: боремось – то «ворога поборемо», бо неможливо вільних поневолити!!

Дуже прикро, що ми маємо ТАКИХ сусідів. Бо історія каже, не «старший брат», а країна тиранів і запроданців, нацистів та манкуртів, а зараз росія намагається вкрасти нашу історію. Бо моя земля повна сміливих людей – це для ворога нашого є страшним і загрозливим.

Ми – нація сильних і непоборних. Тому бути українцем – це справжня суперсила і гордість! То ж і будьмо сильними, будьмо упевненими у нашому поступі!

А наші воїни стануть нам прикладом стійкості, упевненості у завтрашньому дні. А ми виростемо – і станемо суперсилою і опорою для наших дітей, та збудуємо сильну і незалежну ні від кого державу!