Нікіта Супрун, 
студент ІІІ курсу, групи 339Л Кіровоградського медичного фахового коледжу ім. Є.Й. Мухіна
Викладач, що надихнув на написання есе: Попова Наталія Олександрівна

1000 днів війни. Мій шлях

Для мене війна почалася з 2014 року, коли Росія анексувала Крим і почалися бойові дії на Донбасі. Тоді я вперше побачив, як наш спокійний світ руйнується під тиском страху і невизначеності. Усі розмови про "далеку війну" стали нашою реальністю. Тоді я ще був дитиною, і не до кінця розумів, що відбувається, але вже тоді відчував біль і тривогу за майбутнє своєї країни.

Минуло вісім років. Я встиг вирости, побудувати плани на життя, почати мріяти про майбутнє. Але 24 лютого 2022 року мої мрії знову розбилися, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення.

Того ранку, ще до світанку, я почув вибухи. У голові відразу виникла думка: «Це  війна…». Із цього моменту почався відлік нових 1000 днів, які змінили моє життя назавжди.

У перші дні було важко зрозуміти, як жити далі. Страх, розгубленість, тривога за рідних – усе це тиснуло так, що часом здавалося, ніби світ навколо застиг. 19 червня снаряд влучив у будинок, де ми мешкали. Прийшлося прийняти дуже важке рішення для нашої сім’ї та покинути рідний дім…рідне місто Торецьк, яке зараз росіяни активно знищують.  Проте, зібравши всю свою силу, я почав діяти. Як і всі українці,  не міг залишитися осторонь.

Той, хто захищає свою землю, не має права на бездіяльність. Моя сім'я вирішила допомагати тим, хто постраждав від війни. 

Одразу після переїзду в безпечне місце ми долучилися до волонтерського руху і почали працювати з переселенцями, допомагаючи їм знайти прихисток, забезпечуючи продуктами харчування та речами першої необхідності. Я бачив, як жінки з дітьми та люди похилого віку приїжджали з окупованих територій, виснажені й зневірені.

Кожна їхня історія була про біль і втрати. Але в той же час, допомагаючи їм, я відчував, як спільна біда об’єднує нас, зміцнює нашу віру в перемогу.

Волонтерство стало моїм новим способом життя у місті Кропивницькому. Я працював у гуманітарному штабі ГО «Добромир», наразі залучений до роботи в Кропивницькому молодіжному форумі «Милосердя», де разом із моїми друзями ми надаємо допомогу нужденним, організовуємо збори коштів на підтримку ЗСУ.  Новим досвідом для мене стало навчання в школі «SuperВолонтер», організоване ГО «СКЦ «Задзеркалля» за підтримки UNICEF. Ці дні – дні боротьби – навчили мене цінувати кожну мить, бути вдячним за життя і не здаватися. Я бачив, як у кожному куточку країни люди об'єднуються, підтримують один одного, борються за наше спільне майбутнє.

Зараз, коли минуло майже 1000 днів війни, я розумію, що змінився не лише я, але й усе моє оточення. Ми стали сильнішими, мужнішими.

Я більше не боюся зазирнути в майбутнє, бо знаю, що попереду нас чекає перемога. Але вона дається великою ціною. Ці 1000 днів – це 1000 днів втрат і боротьби, але й 1000 днів єдності, любові до своєї країни та віри в її майбутнє.

Я продовжую йти своїм шляхом – шляхом волонтера, захисника своєї Батьківщини, громадянина вільної України.

Попри всі труднощі, я знаю: світло обов’язково переможе темряву. Це не просто моя надія, це наша спільна впевненість. Війна загартувала нас і зробила непереможними. Ми витримали 1000 днів, і вистоїмо ще стільки, скільки потрібно, щоб досягти головного – Перемоги!