Я жила в Нікополі. Ніколи не думала, що почнеться війна. Через декілька місяців після вторгнення почались обстріли у місті. Люди гинули, падали снаряди. Мої діти та онуки вирішили виїжджати, взяли з собою і мене.

Я приїжджаю іноді додому, аби перевірити, у якому стані будинок. У місті постійно чутно вибухи, дуже страшно. 

Я живу в Запоріжжі. Тут багато переселенців, бідні люди. Не можу довго ходити, мені допомагають доньки. Ніколи мене не залишають. Я чекаю на закінчення війни. Мої зяті воюють, чекаю, коли вони повернуться.