Шахтар Олександр Гуков навіть через сім років у деталях пам’ятає перший обстріл селища. У цей непростий час раптово закрилися всі продовольчі магазини, і вижити допомогла гуманітарна допомога. А зараз разом із дружиною на своєму городі він вирощує овочі та фрукти.
Раніше ми з дружиною жили в Луганську, а зараз у Новотошківці. Перший день війни я дуже добре запам’ятав. Спочатку через селище снаряди літали, а потім почало падати на селище. Один і в нашу шестипід’їздну п’ятиповерхівку влучив.
Там снаряд від «Граду» досі стирчить між третім і четвертим поверхом. Один вибухнув, а інший буквально через 10 метрів влучив у стіну й застряг. У нас будинок зроблений із бетонних блоків товщиною 40-50 сантиметрів; він, мабуть, не зміг пробити стіну та влучив саме в перекриття.
У мене у квартирі вікна, двері – усе повиносило. Коротко кажучи, страх скрізь. Люди страждали від цих вибухів, в одного міна влучила, іншому руку відірвало.
Ми ховалися в підвалі свого під’їзду. Школа всього в 150-200 метрах від нас знаходиться, але боялися не добігти туди.
Багато хто з людей усе залишили й виїхали. У нас у селищі 2000 осіб жили, а після обстрілу залишилося 180, потім дехто повернувся. Зараз близько 600 живе.
Пересуватися можливості тут немає. Зараз один гуманітарний якийсь «бусик» ходить, сьогодні дружина поїхала на ньому, але на нього не потрапиш – людей дуже багато записується. Слава Богу, школа працює, світло поки є, вода, свої маленькі городи-садки. Усе колупаємося в землі, щоб жити.
На початку війни велику роль гуманітарна допомога зіграла, коли ні крупинки, ні цукринки не можна було купити. Завдяки їй ми й вижили.
.png "Імена")
