Васильчук Анастасія, учениця 10 класу Енергодарської гімназії №4 Енергодарської міської ради Василівського району Запорізької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гаврилова Наталія Тимофіївна

Війна. Моя історія

Начувайтесь, московити, це вам не забава.

Це незламність України, це героїв слава!

Валентина Шевченко

 Чи застиг у вас час на даті 24 лютого? Чи розділилося життя на «до» і «після»? 24 лютого я мала прожити звичайний день: перевірити соціальні мережі, піти до школи, зустрітися з подругою, зробити манікюр. Коли мама сказала, що почалася війна, відразу не повірила, відчула безпорадність, з жахом усвідомлювала, що дитинство закінчилося. З того моменту дні й години втратили лік. Війна стиснула час, а ми — зуби.

А 3 березня 2022 року московити нахабно вдерлися і у моє місто. Сльози котилися по щоках, коли танки сунули мирними вуличками. Я ніяк не могла повірити, що це справжня війна - кривава, жорстока, цинічна і безглузда.

Дитина, а цей двобій стає моїм першим великим випробуванням у світі дорослих, і не з підручників чи документальних фільмів, коли потрібно для уроку історії запам’ятати дати. Звичайна дівчина з маленького міста Енергодар в Україні, що досить скоро стало відомим на увесь світ через загрозу захоплення Запорізької АЕС.

- Чи важко? - Дуже. - Чи страшно? - Звісно. - Сховалась? - Ніколи та нізащо! Тримаю стрій гідно! Починаю з себе!

У той березневий день надворі було дуже темно. На небі так яскраво висипали зорі. Енергодар, сонно потягуючись після пекельного дня, укладався спати. Десь недалеко сопла Іванівка. Околиці Нікополя здригалися від артилерійських ударів – і хто знає, чи  на чиємусь подвір’ї завтра не з’явиться ще одна сирота... Крізь увесь цей хаос мою руку тримали міцно, до обличчя торкалися ніжно. Що я відчула? Любов і підтримку мами.

Були моменти єднання: співали українські пісні, читали молитви вголос. Були моменти щастя: не втрачали гумору, пристосовувалися до відключень води, світла, продовжували робити своє із ще більшим завзяттям, бо непереможні. Це і є запорукою, наскрізним стрижнем нашої стійкості. Невже я звикну до війни, страху, до постійних обстрілів і стрілянини? Чи перегорну жахливу сторінку життя? Чи це глухий кут?

Відчуваю розчарування від незрілості людей, які беруть фашистську подачку-допомогу, злість на знайомих, які отримують російські паспорти… Реальність тепер — місто окуповано, слабкий інтернет, вічне судомне гортання новин, пересилення себе задля роботи, чужий триколор давить на очі, постійна небезпека чатує на наші душі, ще додається потужний ідеологічний тиск кацапської пропаганди.

Але не на тих напали! Начувайтеся, московити! Шабля запорожця розрізала повітря потужним і впевненим помахом, долаючи ворогів і звільняючи свої рідні землі. І наші козаки взяли автомат до рук, міцно натискають на курок і глухим пострілом долають ворога, точно завдаючи крах загарбникам.

 Перестала боятися автоматних черг, звуків кулеметів, вибухів снарядів, сприймаю їх як звичну частину свого життя. Я вижила?! Заради чого?  Війна зі мною вчинила потужну метаморфозу: зрозуміла, що дуже вразлива, але і сильна водночас; не жаліюся, хазяйка власного життя, бо не пішла до «руської школи» - залишаюсь незламною; впевнена, ніколи не сумніваюся, бо так зробила Україна — протистоїть злу та темряві, вступила у бій з ворогом, чим здивувала весь світ.

Відбулось більше занурення в себе, швидше приймаю рішення і дорожу миттєвостями, відкрилися по-новому люди, ненавиджу московську орду. Знаю одне: енергодарська незламність, херсонська сміливість, українська стійкість і наша людяність не залишать ворогу жодних шансів.

З  війною живу, але рішуче налаштована вижити, хочу відчути смак  перемоги. Моє сонячне місто чекає український прапор.                                                                          

Поміж спалених хат наша кров.

Вітер доносить сирену.

Чую сотні людських молитов.

Бачу горя прозору пелену.

Як не видихнути останню надію?

Що до миру мене приведе.

України я не покину.

Батьківщина - це головне.

Кожен наразі має свій шлях у війні.

У кожного з люду своя зброя.

Здобудем перемогу навесні!

В обличчя знаємо ми кожного героя.