Шалімова Валерія, 17 років

Заклад освіти: Відокремлений структурний підрозділ "Харківський комп'ютерно-технологічний фаховий коледж Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

3 курс

Місце проживання: Харківська область, с. Першотравневе

ПІБ вчителя, що надихнув: Максимова Ірина Володимирівна

Моя Україна

Харків. Ранок. Вогонь. Вибухи. Страх. Ще ні разу я не чула своє серцебиття так чітко. 

Війна прийшла в моє життя, наче сніг на голову, і залишила сліди на кожному аспекті мого існування. Щоденно я вмираю та народжуюсь з новим ранком, сповитим холодним вітром війни. Мій дім перетворився на барикаду, де ми, мої спільнота та я, боремося за свою свободу і гідність.

Від кожного вибуху я відчуваю втрату – втрату друзів, втрату тих часів, коли слово "війна" було віддаленим кошмаром, а не щоденною реальністю.

Мої дні наповнені відчуттям постійної небезпеки. Кожен звук може бути останнім. Тіні нічних бомбардувань наснажують мої сни, роблячи їх болючими та реалістичними. Ми вивчаємо, як пережити у військовій зоні, як залишити свої думки та переконання за межами зони конфлікту. 

Ця війна стала для мене подією, після якої в мене почалася переоцінка цінностей, я почала дивитися на деякі речі по іншому, те, на що я раніше не звертала уваги, відтепер стало чимось особливим. 

Події останніх місяців стали свідками того, наскільки ми сильні та стійкі. Серця наших людей б'ються в одному ритмі, а їх душі переплітаються в спільній меті – вижити та захищати те, що залишилося від рідного міста. Наша суть не змінилася – ми продовжуємо жити, хоч і в іншій реальності, залишаючись людьми, які мріють і тужать, кохають і бояться, але, прісно, вірять в те, що завтра буде краще.

І навіть серед вогню та руйнувань, серце вірить у краще завтра. Ми можемо втратити багато, але не можемо втратити надію та людську силу.

Життя в умовах війни навчає нас цінити та оберігати те, що ми маємо, а також єдине, що завжди залишається у нас – це наша внутрішня сила та спроможність зберігати гідність.

Усередині нас горить вогонь надії, а його палюче світло дає нам силу не лише вижити, але й будувати майбутнє. Важливо пам'ятати, що війна може впливати на наше життя, але не повинна визначати його повністю.

Так, ми можемо втратити багато, але ми також можемо знайти нові цінності та змінити своє ставлення до життя. І коли ця війна кінчиться, ми залишимося людьми, які здатні до відновлення, які знають сенс важких випробувань та цінують кожен момент миру.

Таким чином, можливо, саме у важких моментах ми виявляємо свою справжню силу, адже із руїн може вирости нове життя, а з попелу – майбутнє, яке принесе нам розуміння цінностей миру та гармонії.