Війна повністю змінила наше життя. Ми залишилися без роботи та житла. Наша сім'я розділена - частина рідних досі живе в окупації, частина виїхала. Сину зараз 13 років, і адаптація особливо важка через перехідний вік. Йому бракує спілкування, він дуже сумує за своїми друзями та колишнім життям.

Для нас загострення почалося ще 21 лютого, коли стався обстріл і з'явилися перші жертви. Ми жили на лінії розмежування, тому далі обстріли ставали дедалі сильнішими.

Сину не потрібно було пояснювати, що таке війна. На той момент він уже вісім років жив поруч із нею і сам усе розумів. Після початку повномасштабних бойових дій протягом кількох місяців ми практично не випускали його з квартири. Через постійні обстріли було страшно дозволити дитині просто вийти на вулицю.

Одним із найстрашніших моментів став час, коли над нами почали літати військові літаки. Відчуття небезпеки стало ще сильнішим, адже ми не знали, що може статися наступної миті.

Пережите залишило серйозні психологічні наслідки. У сина з'явилися страх та ізольованість. Він втратив звичне життя, можливість бачитися з друзями та рідними. У перехідному віці переживати такі зміни особливо складно.

Були проблеми і з найнеобхіднішим. Нам доводилося виїжджати під обстрілами, щоб придбати продукти та інші необхідні речі. Навіть звичайна поїздка за покупками перетворювалася на ризик.

Якоїсь однієї пам'ятної речі у нас немає. Але під час найважчих періодів син багато малював - це допомагало йому заспокоїтися і впоратися з переживаннями. Тому саме його малюнки залишилися особливим свідченням того часу.