Ми не бачили рідних уже понад два роки. Зараз орендуємо квартиру в Одесі. Батько молодшого сина - військовий, який перебуває в гарячих точках ще з 2016 року. Війна розділила нашу родину, а життя перетворилося на постійне очікування і тривогу за близьких.

Початок повномасштабного вторгнення ми зустріли у Києві. Було дуже страшно. Дітям я сказала все як є - почалася війна. Зовні дитина сприйняла це відносно спокійно, але справжні наслідки пережитого проявилися пізніше.

Ми опинилися під обстрілами в лікарні, де намагалися сховатися. Після пережитого у дитини навіть з'явилися сиві волоски у бровах.

Найстрашнішим днем стало 28 лютого. Лікарню дуже сильно обстрілювали. Вночі нас евакуювали звідти, але в ті години ми майже не вірили, що зможемо вижити.

Війна залишила важкий психологічний слід. За цей час ми поховали багато друзів і знайомих. Кожна така втрата ще раз нагадує, наскільки крихким стало життя.

Матеріально також дуже складно. Грошей майже не вистачає навіть на нормальне харчування, накопичилися борги за комунальні послуги. До всього цього додається розлука з рідними та постійна тривога за батька дитини, який продовжує служити.