Колбасенко Анастасія, 11 клас, Ліцей №3 Новокаховської міської ради Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарабанова Яна Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Надворі вже тисяча днів холодна зима. Здається, нескінченна. Біла хурделиця, з домішками крові та пороху, неначе ненажерлива, відкриває свою пащу, бажаючи проковтнути всю Україну та її народ, смакуючи кожен шматочок. Своїми гострими зубами вона трощить кожне місто, давлячись, дотягується навіть до крайніх поселень, і під цією потужною жадібною щелепою, мало хто може встояти. Руйнуються будинки та мільйони життів.

Тисяча днів страждань. Кожне омріяне, повне надії завтра перетворюється на криваве сьогодні, яке назавжди залишиться в пам'яті болючим вчора.

Тисяча днів розрухи. Кожен день з початку повномасштабної війни супроводжується голосним криком хору мільйонів поламаних життів, тріском зруйнованого будинку, у якому жила доброчесна сім'я, чи звичайної дитячої лікарні, у якій одужували сповнені надією на майбутнє звичайні дітлахи.

Тисяча днів розлуки. Кожен українець та українка має близьку людину за тисячі кілометрів від себе, з котрими зустрітися, обійнятися тепер можливо тільки уві сні.

Тисяча днів нездійсненної мрії. Кожна хвилина супроводжується думкою про одне, здається, таке близьке, але воно далеке, неначе зоря: ти це бачиш, але не можеш доторкнутися - бажання гідно жити у рідному краї. Тисяча днів окупації. Напевно, це  найболючіша тортура  - жити в місті, яке на твоїх очах марніє, згасає і втрачає всі кольори. Кожен день супроводжується вибухами та запахом горілого, який вже в'ївся в кістки. Немає жодного вцілілого будинку, немає жодного щирого українця без травми.

Щодня батьківщина під окупацією порожніє, знайомі обличчя змінюються на "зємлячків", на які й дивитися бридко. Розрухи все більше, життя все менше.

Тисяча днів на паузі. Це багато чи мало? Мені здається, що це ціла вічність. Тисяча днів… Звучить, як вирок, який ніколи не скінчиться. Коли мине ця довга темна ніч?  Коли зима дві тисячі двадцять другого року зміниться на весну? Уже немає ніяких сил чогось чекати. Надія на світле майбутнє ніби за густою димкою туману. Тисяча днів... Усе можна наздогнати: пропущений урок, зустріч, яка не відбулася… Та от як наздогнати пропущене життя?

Уже ніколи не буде мені стільки років, як у дві тисячі двадцять другому році, дві тисячі двадцять третьому, дві тисячі двадцять четвертому... Життя коротке, і воно минає майже без користі та гарних спогадів.

Тисяча днів... Скільки доль було зламано? Скільки невинних життів було обірвано? Коли вже додому? Коли ми вже повернемося до повноцінного життя? Чому саме ми не заслуговуємо на життя? Стільки питань, а так мало відповідей. Тисяча днів. Ще й не зрозуміло: тисяча днів ще, тисяча днів уже чи тисяча днів всього.