Звіряка Мілана, учениця 9 класу Зеленьківської гімназії Тальнівської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гончаров Олександр Володимирович

Бути українкою – це моя суперсила

Бути українкою – це моя суперсила! Чому? Тому, що моя Україна другий рік показує всьому світу свою суперсилу. Наша могутність – не у мегатоннах ядерних боєголовок, не в кількості авіаносних з’єднань, не в чисельності армії. Вона – у відчутті себе народом, українцями, а не хохлами з південних околиць російської імперії, вона – у нашій думі й нашій пісні, які з’єднують нас незримим духовним зв’язком із козаками, гайдамаками, січовими стрільцями, вояками УПА – усіма, хто був готовий покласти душу й тіло за нашу свободу, вона – у прагненні народу зберегти свою державу – Україну, бо тільки – як наголошував на цьому наш національний пророк Т. Г. Шевченко – «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

То ж я пишаюся з того, що є частиною великого (маю на увазі, перш за все, не кількісний склад населення, а його історичну місію) народу, який зупинив навалу новітньої орди на цивілізований світ. Не тільки зупинив, а й попри величезні труднощі виганяє загарбників з нашої землі.

Я є частиною народу, який ціною життів своїх синів та доньок урятував сусідні країни від експансії «руського міра». Я є частиною народу, який продемонстрував усім диктатурам на Землі, що світ повинен жити за загальноприйнятими правилами, а не по «понятіям» з пітерської підворітні.  У чому ж незламність духу української нації? М. Коцюбинський у своїй повісті «Дорогою ціною» порівняв український народ з диким туром, «якого паша й спочинок могли зробити щасливим». Неволя не згасила вільний дух народу.

Панщина, релігійні утиски, заборона рідної мови, викривлене подання історії – ніщо не згасило іскру свободи, яка жила і живе в серцях українців. На цьому наголошував І. Франко у поезії «Гімн». У нас є дух свободи, який піднімав наших предків і надихає нас на боротьбу «за поступ, щастя й волю».

У чому ж сила української нації? На мою думку, у бажанні залишатися собою – українцями, самим обирати шлях історичного розвитку. Силу нам дає історична пам’ять про предків, які впродовж століть воювали з поневолювачами.

Силу нам дають слова Великого Кобзаря: «Борітеся – поборете…». І поборемо, бо, на відміну від ворога, воюємо не за хворобливі наративи бункерного діда, а воюємо за себе, за теперішнє й майбутнє України. Силу нам дає бачення перспективи: рух від московської імперії до товариства цивілізованих народів.

Що я роблю заради перемоги? Я вірю в перемогу! Але віри мало. Потрібні дії. Тому роблю посильний внесок у загальну справу: перераховую невеличкі суми зі своїх кишенькових грошей у фонди, які збирають кошти на потреби ЗСУ, разом з учнями нашого навчального закладу виготовляла обереги для наших захисників, брала участь у підготовці та проведенні благодійних ярмарків. А ще – старанно навчаюся. Це, як кажуть, довгострокова інвестиція, яка принесе дивіденди і мені, й Україні. Є знайомі, які після досягнення повноліття хочуть збирати ягоди у Фінляндії, працювати покоївками в Італії чи на складах у Польщі.

А я готуюся стати військовим лікарем. Спочатку планую закінчити медучилище, згодом – медичний університет. Хотіла б пройти стажування в Ізраїлі, оскільки лікарі й військові медики цієї країни мають великий досвід лікування військовослужбовців. Моїми пацієнтами будуть ті, хто зараз боронить рідну землю, і ті, хто забезпечуватиме обороноздатність України на той час. Робитиму все від мене залежне, щоб наші захисники і захисниці були здоровими.

Хочеш миру – готуйся до війни. Цей давньоримський афоризм має стати провідною аксіомою для України на найближчі десятиліття. А я, маленька частинка великого українського народу, вноситиму свій посильний вклад у підтримку обороноздатності України, щоб усі ті, хто хижо позиратиме на мою Батьківщину, розуміли: хто з мечем до нас прийде, той від меча загине.

Слава Україні!