Ми з міста Оріхова. Переїхали з мамою до Запоріжжя. Я навчаюсь у комп'ютерній академії. 

Коли розпочалася війна, не вірилось у реальність того, що відбувається. 

Найбільше шокували обстріли і вибухи. Дуже важко морально  переживати, коли люди гинуть. 

Приємно вразила підтримка друга ще в Оріхові. Він мені допомагав з машиною, записував на отримання гуманітарної допомоги. Замовив для мене кросівки. Було дуже приємно, що хтось про мене дбає. З війною люди змінюються: хтось стає добрішим і намагається простягнути руку допомоги, хтось навпаки - стає більш злим. 

У той день, коли влучило до сусідів, зачепило і нашу хату. Військові прийшли відразу, ще вночі. Ми дочекалися ранку і виїхали на своїй машині. Що змогли, те й взяли, і евакуювались до Запоріжжя. Тут живе моя тьотя, тому вирішили бути ближче до родини. 

Війна нас об'єднала. Ми тепер ближче одне до одного морально і територіально.

Я ніколи не опускаю руки. Коли падає дух, сам собі не допоможеш.

Дай Боже, щоб війна швидше закінчилось, тоді все буде добре.