Маркич Олександра

11 клас, Лугинський ліцей №2

Вчителька, що надихнула на написання – Федотюк Олена Петрівна

Війна. Моя історія

Війна… Здавалось, це таке далеке слово для сьогодення. Звичайно, всім нам відомо значення цього слова , адже неодноразово вивчали про війни , які були в інших країнах. Ми вчили, але не мали найменшого уявлення про те, як це. Та , на жаль, наші сусіди-агресори дали нам це відчути. І в той момент наше життя розділилось на до повномасштабного вторгнення та після. Кожен з нас пам’ятає все, що відбувалось у перший день війни. І я не виняток.

Все ще пам’ятаю переддень війни, той останній спокійний вечір, коли я дуже не хотіла йти до школи, проте тоді, я ще і не здогадувалась, що настане час , коли піти на спокійне, без тривог, навчання – буде найбільшою моєю мрією.

Звичайно, в перший день війни, я, як і більшість людей, була дуже наляканою та стривоженою. Ніколи не забуду , як мене зранку розбудила мама та сказала схвильованим голосом, що розпочалась війна. Довгий час , я ніяк не могла усвідомити, повірити, що в нашій країні війна. Перші тижні , мабуть, були найскладнішими через те, що ми мали адаптуватись до нових реалій та почати жити зовсім по-новому.

Так сталось, що декілька місяців, я перебувала за кордоном, далеко від рідної домівки. Було важко спостерігати за тим, як розмірено та спокійно живуть люди тут , та усвідомлювати те , що в моїй рідній Україні біль, смерть, відчай, плач…

Все ще пам’ятаю мить, коли я поверталась додому. Перетнувши кордон , я відчула себе найщасливішою людиною, адже я вдома. Виглядаючи з вікна , я побачила неймовірні та такі рідні краєвиди моєї України. Цей світанок, гори, ліс... Це все дало мені ще більше зрозуміти , що наша країна неймовірна, і я хочу залишитись та жити саме тут. Адже до початку цих страшних подій ,я мріяла переїхати та здобути освіту в іншій країні. Але це було раніше, бо тепер я твердо знаю : моє місце тут , в Україні. Війна зробила дорослими всіх дітей, я відчула це на собі також. Тепер я можу говорити на серйозні теми сьогодення та усвідомлювати все, що відбувається. Не менш важливим є розуміння культурного питання.

За ці місяці війни , я відкрила для себе дуже багато талановитих українців: улюблені гурти, письменники, блогери почали популяризувати все наше , рідне, українське. Я щаслива , що зараз пишеться неймовірно велика кількість пісень нашими співаками , перекладається велика кількість всесвітньовідомих книжок , та навіть друкується багато книжок рідною, слов’їною.

Медіа простір заполонили відео наших блогерів, які старанно працюють задля створення якісного контенту. Одним з найважливіших питань є мовне. Наша мова пройшла дуже тернистий шлях, адже попри всі заборони та утиски, вона зберіглась , все така ж милозвучна та жива. Але , на жаль, до війни частина населення України розмовляла російською ,проте через ці жахливі події, люди почали намагатись спілкуватись саме українською мовою, хоч і не всім це легко дається. Наша мова почала також популяризуватись за кордом, все більше і більше людей захотіли почати її вивчати, що не може не тішити мене.

Я впевнена, що всі зрозуміли: українці – неймовірний народ , і разом, об’єднавшись, ми подолаємо все. Дуже важливо зараз підтримувати наших захисників , людей ,які постраждали та ,звичайно ж ,допомагати один одному.