Олександра

Олександра, 11 клас, Лугини

Війна. Моя історія

Війна… Здавалось, це таке далеке слово для сьогодення. Звичайно, всім нам відомо значення цього слова, адже неодноразово вивчали про війни, які були в інших країнах. Ми вчили, але не мали найменшого уявлення про те, як це. Та, на жаль, наші сусіди-агресори дали нам це відчути. І в той момент наше життя розділилось на до повномасштабного вторгнення та після. Кожен з нас пам’ятає все, що відбувалось у перший день війни. І я не виняток.

Все ще пам’ятаю переддень війни, той останній спокійний вечір, коли я дуже не хотіла йти до школи, проте тоді, я ще і не здогадувалась, що настане час, коли піти на спокійне, без тривог, навчання – буде найбільшою моєю мрією.

Звичайно, в перший день війни, я, як і більшість людей, була дуже наляканою та стривоженою. Ніколи не забуду, як мене зранку розбудила мама та сказала схвильованим голосом, що розпочалась війна. час, я ніяк не могла усвідомити, повірити, що в нашій країні війна. Перші тижні, мабуть, були найскладнішими через те, що ми мали адаптуватись до нових реалій та почати жити зовсім по-новому.

Так сталось, що декілька місяців, я перебувала за кордоном, далеко від рідної домівки. Було важко спостерігати за тим, як розмірено та спокійно живуть люди тут, та усвідомлювати те, що в моїй рідній Україні біль, смерть, відчай, плач…

Все ще пам’ятаю мить, коли я поверталась додому. Перетнувши кордон, я відчула себе найщасливішою людиною, адже я вдома. Виглядаючи з вікна, я побачила неймовірні та такі рідні краєвиди моєї України. Цей світанок, гори, ліс... Це все дало мені ще більше зрозуміти, що наша країна неймовірна, і я хочу залишитись та жити саме тут. Адже до початку цих страшних подій,я мріяла переїхати та здобути освіту в іншій країні. Але це було раніше, бо тепер я твердо знаю: моє місце тут, в Україні. Війна зробила дорослими всіх дітей, я відчула це на собі також. Тепер я можу говорити на серйозні теми сьогодення та усвідомлювати все, що відбувається. Не менш важливим є розуміння культурного питання.

За ці місяці війни, я відкрила для себе дуже багато талановитих українців: улюблені гурти, письменники, блогери почали популяризувати все наше, рідне, українське. Я щаслива, що зараз пишеться неймовірно велика кількість пісень нашими співаками, перекладається велика кількість всесвітньовідомих книжок, та навіть друкується багато книжок рідною, слов’їною.

Медіа простір заполонили відео наших блогерів, які старанно працюють задля створення якісного контенту. Одним з найважливіших питань є мовне. Наша мова пройшла дуже тернистий шлях, адже попри всі заборони та утиски, вона зберіглась, все така ж милозвучна та жива. Але, на жаль, до війни частина населення України розмовляла російською,проте через ці жахливі події, люди почали намагатись спілкуватись саме українською мовою, хоч і не всім це легко дається. Наша мова почала також популяризуватись за кордом, все більше і більше людей захотіли почати її вивчати, що не може не тішити мене.

Я впевнена, що всі зрозуміли: українці – неймовірний народ, і разом, об’єднавшись, ми подолаємо все. Дуже важливо зараз підтримувати наших захисників, людей,які постраждали та,звичайно ж,допомагати один одному.