Ми жили в Преображенці. Ще 23 лютого ми з дітьми гуляли на майданчику, і я почула, що десь далеко гупає. А зранку рано встали - біля нас вже вертольоти літали. Так у нас і почалося 24 число. 

Найнеприємніше, що не стало продуктів, позачинялися магазини, тільки готівкою можна було розплатитися. Світло то є, то немає. Має бути постійно заряджений телефон, тому що не знаєш, коли ввімкнуть електрику наступного разу. Дітям важко пояснити, чому ми повинні ховатися. 

У перші дні ще можна було купити ліки, але все закінчувалося. Ми бігали по всіх аптеках, щоб скупитися. І їжу купували, але всього не накупишся відразу. Добре, що були свої кури, корова. А без цього – хто його знає, що було б.

Нам було видно, як обстрілювали Оріхів. Ми на узвишші живемо, звідти гарно проглядається, як обстрілюють заводські будинки і не тільки.

Прокидаєшся щодня і не знаєш, прилетить до тебе чи до сусідів. До нас, слава Богу, лише осколки долітали. Та все одно страшно від того, що в один день ти можеш просто не прокинутися. 

Будинок наш не розбитий, але дуже чути, як стріляють. Дітям страшно, тому я з ними виїхала до Запоріжжя. Ми виїжджали своєю машиною, а поїхали тому, що нас почали обстрілювати фосфорними бомбами. Я дуже боялася за дітей. Весь Оріхів тоді просто палав. Не встигали пожежі тушити. І через декілька днів ми виїхали – заради дітей.

Важко бути в розлуці. Чоловік залишився дома, а мені з трьома дітьми дуже тяжко самій. Це ж не підлітки, з якими можна домовитися, а малі діти, їм по три-п’ять років. Вони дуже багато уваги потребують. Крім того, у Запоріжжя теж бувають прильоти, тут теж страшно. 

Та діти мене відволікають. Якби не вони, то, здається, уже була б депресія. Діткам завжди хочеться кудись піти, вони дуже допитливі. Якби не вони, то хоч вішайся… Приймаю таблетки заспокійливі. А що робити? З дітьми якось легше, але часом стає важко… 

Я мала виходити з декрету в травні, але не вийшла. І чоловік втратив роботу. З трьома дітьми я навряд чи зможу працювати. Та й у мене з техніки - тільки телефон.

Я думаю, якщо наші переможуть, то все буде набагато краще. Не знаю, як саме війна скінчиться, але мені здається, що це будуть не переговори. Я вірю в те, що наші переможуть. Хочеться, щоб це сталося якнайшвидше, а коли – не знаю.