«Почали цінувати кожну мить, бо завтра може не настати»

Війна змінила наше ставлення до життя. Ми почали цінувати кожну мить, проведену разом, бо тепер розуміємо, що завтра може не настати.

Коли почалася повномасштабна війна, я разом із дітьми була вдома, а мої батьки перебували в лікарні. Через два місяці додому повернулася лише мама. Тато повернувся у труні. Ця втрата назавжди розділила наше життя на "до" і "після".

Дітям не потрібно було довго пояснювати, що відбувається. Вони самі почули вибухи. Спочатку не могли повірити, що це справді війна, але коли обстріли почали наближатися, дуже злякалися.

Одним із найстрашніших став день, коли вперше стався приліт зовсім поруч із нашим будинком. Війна, яка до цього сприймалася через звуки та новини, в одну мить опинилася безпосередньо біля нашого дому.

Пережите вплинуло на психологічний стан дітей. Вони почали боятися гучних і навіть просто незнайомих звуків, стали більш замкненими у спілкуванні з оточуючими. Страх залишився частиною їхнього повсякденного життя.

На початку війни у нашому селищі дуже швидко розібрали продукти. Певний час було складно придбати навіть найнеобхідніше. Згодом мешканці почали допомагати один одному - ті, хто мав автомобілі та можливість виїхати, самі привозили продукти для людей. У той важкий час взаємна підтримка допомогла нашому селищу вистояти.