Медяник Діана, 11 клас, Куп`янський ліцей № 9 Куп`янської міської ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Клінгер Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вільне життя без снарядів та гучних сирен, окупованих територій та росії, яка нахабно бреше світові. З одного боку школа, а з іншого снаряд, з одного боку будинок в якому я народилася, а з іншого тотальний страх... Діти спостерігають за глибокими вирвами після бомб, немов запитуючи: «Світ! Ти не забув свої помилки у 20 столітті?»

Світ! Ти не забув своїх помилок?

Росія бреше, що війни немає.

Ми все ховаємося від бомб.

Скільки загинуло світ не знає.

Вони читають статистики сухі.

А наші воїни воюють.

Звільняють землі вікові.

Вони щоденно нас хвилюють.

Ми молимося за життя.

Нехай живуть герої!

Слава про них не піде в забуття.

І кожен має свою долю.

Я була звичайною дитиною , яка мешкала в Харківській області, в селищі Ківшарівка, поки росія не вирішила вторгнутися на українську територію, щоб її окупувати. Селище Ківшарівка знаходиться на лівому березі річки Оскіл , за 5 кілометрів від передової лінії.

Цікаво, що до початку повномасштабної війни Ківшарівка була визнана найбільшим селищем міського типу в Україні. 28 вересня - це день, коли Ківшарівка святкує своє визволення від російської окупації.

По моїй землі топчеться нога окупанта, який вирішив кривавим шляхом прибрати до рук чужу територію. Російського агресора не спиняє кров, що ллється рікою, люди, які гинуть під обстрілами та завалами будинків. Рука диктатора не здригається, коли запускає ракети чи дрони - камікадзе. Держава - терорист показує своє справжнє обличчя Європі. Б’є по енергетичних об’єктах та інфраструктурах, а також будівлях мирних жителів.

Кровожадливій імперії треба покласти край і розвіяти міфи про братерство народів. Ніколи Україна не матиме дружніх стосунків з убивцями та мародерами.

Коли я слухаю гімн України, на моєму обличчі з’являються сльози. Я думаю про путіна, що вкрав наше дитинство та мир, вкрав місце, яке було мені домом. Колись, прокинувшись зранку, ми почуємо таке довгоочікуване слово: «Ми перемогли! Війна закінчилася». І знову всі стануть щасливі, будуть крізь сльози сміятися і обіймати дорогих людей. Українці зараз єдина та згуртована нація, саме це наближає нас до перемоги, не дає страхові заповнити життя, а рухатися у звичайному темпі.

Я мрію, щоб життя, яке було до війни повернулося.  

Я захоплююся людьми, що стають героями в час війни. Хоробро захищаючи Україну вони надихають нас вірити у перемогу. Стискаю долоні, щоб більше не плакати, тому що кожен у цій війні має свій шлях. Шлях до свободи, шлях до миру, свій шлях...

Кожен з нас охороняє свій фронт та вірить у перемогу.

Майже три роки  поспіль українці доводять свою незламність. Ми нація переможців, витривала та смілива. Але триває війна та бойові дії. Військові планомірно працюють, а значить до перемоги залишилося декілька кроків. Слава Україні! Слава ЗСУ!