Яцменко Надія, 16 років, учениця 11-Б класу гімназії №34 «Либідь» ім. В. Максименка, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Забіяка Віра Анатоліївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна руйнує не тільки матеріальне, а й нищить людей психологічно і багатьох фізично. Після війни ми всі ще довго страждатимемо від її наслідків, наприклад, здригатимемося від різких та гучних звуків.

Для мене усвідомлення початку війни прийшло не відразу. Прокинувшись о шостій ранку від постійного стукотіння дверей кімнати, я розбудила сестру, яка спала на першому поверсі ліжка, попросила зачинити вікно, бо подумала, що причиною дверного тремтіння є протяг. Але після того, як сестра сказала, що вікно зачинене, у мене почала закрадатися думка, що почалося війна. Адже напередодні в школі ми активно обговорювали поведінку та алгоритм дій під час надзвичайного стану. Але остаточним підтвердженням моїх здогадів стали нервові кроки мами по коридору з телефоном у руках. Вона попереджала своїх колег, щоб вони не виїжджали на роботу, бо почалися масові обстріли всієї території України.

Перше, що я відчула – нерозуміння того, що буде далі.

Ще вчора, після уроків, ми з класом відвідували Народний музей хліба з учителькою біології, ввечері я ретельно готувалася до контрольної роботи з української літератури, знаючи, що мене очікує, а сьогодні все втратило значення.

У душі прірва, а в серці страх.

Цього дня я і моя родина кардинально переосмислили життєві цінності й чітко змінили пріоритети. Ми почали більше цінувати життя з його перевагами та недоліками, задовольнятися тим, що маємо, та просто насолоджуватися кожною хвилиною спілкування разом. Адже в години тривоги сім’я завжди поруч.

Помітні зміни відбулися і в психологічному плані. Створюється таке враження, що я подорослішала на декілька років.

Мій світогляд повністю змінився. Я зрозуміла, що не можна залишатися осторонь від політики, важливість знання мови та історії Батьківщини.

З початку повномасштабної війни мене приголомшила кількість людей, яка розмовляла російською мовою на вулицях Києва, але найбільше вразила кількість, яка почала вживати українську в повсякденному житті. Приголомшила згуртованість людей,велика сума коштів, зібраних народом для підтримки Збройних сил України, кількість людей, які допомагають не тільки фінансово, а й своєю працею. Усе заради спільної мети – Перемоги.

Мир для мене - це спокійні й усміхнені люди, приємні новини, упевненість у завтрашньому дні, відсутність пронизливого звуку сирени, ніби з фільму жахів, використання підвалів не для того, щоб ховатися від ракетних ударів, а за призначенням. Святкування Дня Незалежності не на станції метро, а на центральній вулиці міста. А головне, щоб Україна не втрачала тисячі життів найкращих українців.